Я люблю оці дні, коли задум уже прояснився і тема відгадана,
і опісля все швидше і швидше, підвладно ключу,–
як в «Прощальній симфонії» – майже фінал – пам'ятаєш, у Гайдна –
музикант дограє свою партію, гасить свічу
і зникає – у лісі просторіше все – музиканти зникають –
листвяна партитура згоряє рядок за рядком –
гаснуть свічі в оркестрі – димок за димком – музиканти зникають –
незабаром всі свічі в оркестрі залишать димок за димком –
тихо гаснуть берези у лісі, вже ледве горять горобини,
і допоки з осінніх осик мертве листячко їх обліта,
все прозоріший ліс, все видніші до того незнані глибини,
і стає зрозумілою схована сутність єства,–
все просторіше в лісі осіннім стає – музиканти зникають –
незабаром і скрипка остання засне край плеча –
і покинута флейта у тиші завмре – музиканти зникають –
незабаром остання у нашім оркестрі загасне свіча...
Я люблю оці дні, в їх безхмарній, у їх бірюзовій оправі,
коли все зрозуміло в природі, так тихо і ясно кругом,
коли легко й спокійно міркуєш собі про життя, і про смерть, і про славу,
і багато чого ти міркуєш собі, і багато чого...

Юрий Левитанский

***
Я люблю эти дни, когда замысел весь уже ясен и тема угадана,
а потом все быстрей и быстрей, подчиняясь ключу,-
как в "Прощальной симфонии" - ближе к финалу - ты помнишь, у Гайдна -
музыкант, доиграв свою партию, гасит свечу
и уходит - в лесу все просторней теперь - музыканты уходят -
партитура листвы обгорает строка за строкой -
гаснут свечи в оркестре одна за другой - музыканты уходят -
скоро-скоро все свечи в оркестре погаснут одна за другой -
тихо гаснут березы в осеннем лесу, догорают рябины,
и по мере того как с осенних осин облетает листва,
все прозрачней становится лес, обнажая такие глубины,
что становится явной вся тайная суть естества,-
все просторней, все глуше в осеннем лесу - музыканты уходят -
скоро скрипка последняя смолкнет в руке скрипача -
и последняя флейта замрет в тишине - музыканты уходят -
скоро-скоро последняя в нашем оркестре погаснет свеча...
Я люблю эти дни, в их безоблачной, в их бирюзовой оправе,
когда все так понятно в природе, так ясно и тихо кругом,
когда можно легко и спокойно подумать о жизни, о смерти, о славе
и о многом другом еще можно подумать, о многом другом.