
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.01
07:34
Зимове море,
лише далина…
лише далина…
2023.12.01
05:29
Чорна хмара затулила
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
2023.12.01
01:11
Чому тепер такі сумні
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
2023.11.30
22:39
Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
2023.11.30
20:12
Сидять діди під плотом та згадують минуле,
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
2023.11.30
18:00
Усе минає,
вічний – лише час.
вічний – лише час.
2023.11.30
11:58
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
2023.11.30
11:50
Картини Анатолія Криволапа - справді магнетичні.
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
2023.11.30
11:40
Як Ви в мою посміли душу зазирнути?
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
2023.11.30
11:07
Е, ні! Роки таки не опанча
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
2023.11.30
11:06
Впивалася блаженством кілька днів,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
2023.11.30
08:57
А сни мої, як завжди, поторочами
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
2023.11.30
07:08
Не люблю робити якісь преамбули до віршів, але тут випадок трохи інший, тому:
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
2023.11.30
05:33
Годі, діду, каменем лежати
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
2023.11.29
23:32
Димар курив ядучу люльку
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
2023.11.29
22:59
Краще хизуватися малесенькою гідністю, ніж малоросійством.
Вбити у собі москаля ніколи не пізно. Але і зволікати не варто.
Російське «братолюбіє» - гірше сатанізму.
Російська ідея паразитує на руїнах інших національних ідей.
Неповага до себе є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
2023.05.28
2023.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Ювілей
за останні двадцять років хутір Ходорів змінився асфальт багатоповерхові особняки на крутосхилах круті автомобілі круті човни витісняють залишки патріархального селянського життя пристань стала мілкою для швидкісного пасажирського судна яким минулого разу я добирався сюди похилений зламаний трап все що лишилось він слугує сідалом для місцевих рибалок обійстя Брюховецьких теж змінилося відбудовано після пожежі хату з’явилась теплиця і водогін грядки терасами скільки ж тонн землі треба було перелопатити і ще і ще багато чого що зачіпає око вже немає біля стежинки кущів агрусу пригадую як Соломія Павличко угледівши всередині колючих гілочок апетитні ягідки колувала біля нього так і не наважившись їх дістати і попросила мене … вже немає…
найважливіше що не видно в обійсті Брюховецьких слідів діяльності рабів і рабовласницьких фірм що висіялись осотом по усенькій країні під прикриттям усіляких незаконних схем (реконструкцій капітальних ремонтів і будівництв державних установ) усе тут облаштовано просто зручно і з душею і до всього доклав рук сам господар та його родина
є Герої і герої знаю будуть інші часи інші ювілеї проте в моїй пам’яті надовго збережуться фрагменти доби прожитої на хуторі гора звідки добре видно сріблястий язик водосховища та гора на якій відбувалося все дійство де віншували того хто відродив Могилянку рідні друзі відомі громадські діячі письменники науковці студенти на цій горі чомусь пригадались слова Маркеса людина має право дивитися на іншу людину зверху лише в тому випадку коли хоче допомогти їй стати на ноги
жити важко і важко всім вечір втомлений В’ячеслав відверто і щиро відкриває таємниці свого дитинства післявоєнні драми і трагедії це вражає забувається наносне позірне... бути в Ходорові і не зануритися у холодні води Дніпра я не міг ще до дощу сильний вітер зі сходу гнав велику хвилю водосховища прямо на мене вона вдаряла у груди солодко і безболісно хотілося пливти далі ще і ще ніч дощ немилосердно лупцював дах автомобіля всередині мінливий звук підсилювався підшивкою стелі часом був схожий на удари кастаньєт далека блискавка освітлювала небокрай та ліс на схилі гори розкладене переднє сидіння авто було незручним якась деталь неприємно вгризалася у поперек немов кінські зуби в буряк нею виявився чималий гаражний ключ що випав із сумки але про це я дізнався лише ранком заснути не дає прохолода вкручуюся в теплу ковдру що її під ранок принесла дружина ніби кокон дубового шовкопряда
тиша туман роса вікна непрозорі випари вогняної води сконденсувались а як їхати нічого не видно де втиральник усі ще сплять прощання сонний погляд ювілярової дружини як завжди дивовижно проникливий
дорога мобілізує розхристаність зникає її проганяють упорядкований цокотіт руховика та дивовижно гарні краєвиди події на хуторі у день Взяття Бастилії були надто яскравими і непотьмареними для мене щоб не відгукнутися з любов’ю…
P.S.
Відкриваю товстий збірник на пошану Брюховецького прискіпливо вдивляюсь у фотобіографію на одній світлині В’ячеслав клепає косу однієї майстерно і з любов’ю відклепаної коси зазвичай вистачає на одне життя…
одне життя...
2007 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ювілей
…Зацокоти мені коню-птах!
Може, я долю свою заспіваю
Десь попід Каневом у житах.
Микола Вінграновський
Чотирнадцяте липня день Взяття Бастилії ранок мій автомобіль крилатий кінь швидко летить на захід відомими і невідомими шляхами на легендарний хутір на ювілейні торжества до В’ячеслава Брюховецького не всі дороги ведуть до Риму зупинка в Каневі тут народилася Славкова мама за склом пропливають незаможні села і хутори плодючі садки та лісосмуги з височенними тополямиза останні двадцять років хутір Ходорів змінився асфальт багатоповерхові особняки на крутосхилах круті автомобілі круті човни витісняють залишки патріархального селянського життя пристань стала мілкою для швидкісного пасажирського судна яким минулого разу я добирався сюди похилений зламаний трап все що лишилось він слугує сідалом для місцевих рибалок обійстя Брюховецьких теж змінилося відбудовано після пожежі хату з’явилась теплиця і водогін грядки терасами скільки ж тонн землі треба було перелопатити і ще і ще багато чого що зачіпає око вже немає біля стежинки кущів агрусу пригадую як Соломія Павличко угледівши всередині колючих гілочок апетитні ягідки колувала біля нього так і не наважившись їх дістати і попросила мене … вже немає…
найважливіше що не видно в обійсті Брюховецьких слідів діяльності рабів і рабовласницьких фірм що висіялись осотом по усенькій країні під прикриттям усіляких незаконних схем (реконструкцій капітальних ремонтів і будівництв державних установ) усе тут облаштовано просто зручно і з душею і до всього доклав рук сам господар та його родина
є Герої і герої знаю будуть інші часи інші ювілеї проте в моїй пам’яті надовго збережуться фрагменти доби прожитої на хуторі гора звідки добре видно сріблястий язик водосховища та гора на якій відбувалося все дійство де віншували того хто відродив Могилянку рідні друзі відомі громадські діячі письменники науковці студенти на цій горі чомусь пригадались слова Маркеса людина має право дивитися на іншу людину зверху лише в тому випадку коли хоче допомогти їй стати на ноги
жити важко і важко всім вечір втомлений В’ячеслав відверто і щиро відкриває таємниці свого дитинства післявоєнні драми і трагедії це вражає забувається наносне позірне... бути в Ходорові і не зануритися у холодні води Дніпра я не міг ще до дощу сильний вітер зі сходу гнав велику хвилю водосховища прямо на мене вона вдаряла у груди солодко і безболісно хотілося пливти далі ще і ще ніч дощ немилосердно лупцював дах автомобіля всередині мінливий звук підсилювався підшивкою стелі часом був схожий на удари кастаньєт далека блискавка освітлювала небокрай та ліс на схилі гори розкладене переднє сидіння авто було незручним якась деталь неприємно вгризалася у поперек немов кінські зуби в буряк нею виявився чималий гаражний ключ що випав із сумки але про це я дізнався лише ранком заснути не дає прохолода вкручуюся в теплу ковдру що її під ранок принесла дружина ніби кокон дубового шовкопряда
тиша туман роса вікна непрозорі випари вогняної води сконденсувались а як їхати нічого не видно де втиральник усі ще сплять прощання сонний погляд ювілярової дружини як завжди дивовижно проникливий
дорога мобілізує розхристаність зникає її проганяють упорядкований цокотіт руховика та дивовижно гарні краєвиди події на хуторі у день Взяття Бастилії були надто яскравими і непотьмареними для мене щоб не відгукнутися з любов’ю…
P.S.
Відкриваю товстий збірник на пошану Брюховецького прискіпливо вдивляюсь у фотобіографію на одній світлині В’ячеслав клепає косу однієї майстерно і з любов’ю відклепаної коси зазвичай вистачає на одне життя…
одне життя...
2007 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію