Вже березень, а Лада забарилась,
У Вирію ще вирував бенкет,
Богиня аж занадто веселилась,
Ледь не забула свій земний полет.

З плугами люд серед полів чекає
На ту, що спушує родючий грунт,
Сніги лежать, а Лади все немає
Людська молитва зупиняла бунт.

Дажбог гнівний, вже й притопнув ногою,
-Тепло даю, а ти гульню ведеш?
Народ в полях! Прощаються з зимою,
Тебе чекають. Чи ж весну несеш!

Зашарілась богиня й полетіла,
Через діброви, гори і поля,
Від дотику все квітнуло, пашіло.
Стомилася, на хвильку прилягла.

Уздріла це лукава чорна МАра,
Богиня зла і всіх нещасть землі,
Підкралася до Лади ця примара
І навкруги посіяла терни.

Збудило Ладу голосне моління,
Густий ,колючий простелявся шлях,
Кололо ноги з тереня драчіння,
Краплинки крові падали в полях.

Виднілася червона стежка крові,
І скоро тут калина зацвіла
В пучок в’язала Лада дар любові,
Давала людям і була весна.