ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.06.20 07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.

Борис Костиря
2025.06.19 21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,

Євген Федчук
2025.06.19 20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні

Світлана Пирогова
2025.06.19 12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.

Віктор Кучерук
2025.06.19 09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.

Світлана Майя Залізняк
2025.06.18 22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Рожеві метел

Борис Костиря
2025.06.18 21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.

Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж

Іван Потьомкін
2025.06.18 19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Асорті Пиріжкарня
2025.06.18 14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами. Коментарі свого часу сподобались, як сві

Віктор Кучерук
2025.06.18 05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі

С М
2025.06.17 22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах

Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку

Світлана Майя Залізняк
2025.06.17 21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Золотавий ла

Борис Костиря
2025.06.17 21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.

Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.

Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.

Віктор Кучерук
2025.06.17 05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25

Хельґі Йогансен
2025.06.16 23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.

Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне

М Менянин
2025.06.16 22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.

Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30

Тея ТектоНічна
2025.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Вірші / Сутінки Європи

 Й. Бродський Нові станси до Августи Переклад
Образ твору І

Вівторок. Вересень почався.
Дощ крапав всеньку ніч як смерть.
Все птаство полетіло геть.
Лише я сам один – хоробрості навчався,
І навіть не дивився їм услід.
Холодний небосхил – руїна.
Дощ заливає вбогий посвіт.
І не потрібна тепла лагідна країна.

ІІ

Я тут похований живцем,
Я жнивом в сутінках кульгаю тут мерцем.
І чобіт розриває поле
(вирують наді мною будні дні),
Та зрізані стеблини лізуть догори,
Не відчувають майже болі.
А верб гілки,
Шпигують - свій рожевий мис
в болото – там де знято охорону,
ще й гомонять, кидають вниз
гніздо жулана геть, додолу.

III

Прожебони, пухирся й шурхоти.
Прискорювати кроки не мені.
І спалах, що відомий лиш тобі
гаси.
Я змерзлу до стегна долоню тисну
плетусь до пагорба і висну
без пам’яті, з якимось звуком-прахом,
підборами каміння зачіпаю.
Схиляюсь до струмка, зітхаю
І дивлюся довкіл зі страхом.

IV

Що ж, хай лягла безглуздя тінь
На мої очі, хай всмокталась сирість
до бороди, і поправляти кепку лінь –
оцей вінок, що сутінкам як милість,
і риска ця, яку душа ніяк
не зможе перейти –
і годі прагнути однак,
за комір, ґудзики, ковнір
за чоботи і рукави.
Та серце калатає відшукавши
Роздерті рани. Холод-звір
трясе його, потрафивши.

V

Белькоче піді мнов вода,
і тягнеться мороз у отвір рота.
Інакше не назвеш: чим може
бути не обличчя, а місце урвища
булого?
Мій сміх – шульга
і сутінкову гать тривожить.
І кришить темноту дощів порив.
І образ мій інакший, як людина,
втікає від повік,
підстрибує на хвилі
під соснами, а потім під вербою,
гаптується з моїми двійниками,
ніколи не згубитися мені.

VI

Прожебони. Гризи зогнилий міст.
Хай мжичка, оточивши кладовище,
їсть фарбу зі хрестів.
Але отак кінцям трави
болоту не додати сивини…
Топчи кожух,
нутруй серед густої ще листовини.
Вдирайся по корінням у глибини
і там, у чорноті землі, як тут – правіше серця,
всіх привидів і всіх мерців буди.
Нехай втечуть, шматуючи кути,
по жниву, по змарнілим селам
махають налетілим дням,
як капелюхами опудал.

VII

На пагорбах, під порожнечею небес,
серед доріг які плетуться тільки в ліс,
життя зрікається само себе
і дивиться на форм відміни,
нуртуючі довкола. І коріння
за чоботи чіпляються мої,
і гаснуть всі вогні в селі.
І я іду по нічиїй землі,
у Небуття я позики прошу добром.
І вітер рве із рук моїх тепло,
І плюскає водою у дупло,
І крутить бруд стежини килимом.

VIII

Направду, тут мене нема.
Десь я на стороні, за бортом.
Тужавіє та лізе догори стерня,
як борода на тілі мертвім,
і над гніздом, в траві роздертім,
кипить мурах марнотна метушня.
Природа нищить, що підвладне долі,
так є. Але її лице при цьому –
нехай черлене від заграв та втоми –
стає лихим намарно, мимоволі.
Усю правицю почуттів – мою –
стискаю і тікаю з лісу:
ні, Господи! В очах завіса,
не перетворюсь в суддю.
Якщо ж – хай на біду свою –
Я все-таки собі не зможу дати ради,
Ти, Господи, долоню відітни мою,
Неначе фін тому хто краде.

ІХ

О, друже Полідевк! тут все злилося в пляму.
Та з уст моїх не вирветься страждання.
Ось я стою в розірванім пальто,
І світ тече крізь очі-решето,
Крізь решето нерозуміння.
Я глухну, Боже, сліпну,
Я не чую слів, на двадцять рівно ват
Жевріє місяць. Хай. Однак, по небесам
Я курс не прокладу поміж зірок та крапель
Нехай луна розносить по лісах
Не пісеньку, а кашель.

X

Ніч. Вересень. Все товариство – свічка.
Та тінь ще дивиться із-за плеча
в мої листи і риється в коріннях
обірваних. І привид твій у сінях
шурхоче й булькає водою
і посміхається зорею
в розчинених раптово дверях.

ХІ

Темніє наді мною світ.
Вода затягує мій слід.
До тебе рветься серце, до сваволі
тому воно - все далі.
І в голосі моєму більше фальші.
Але сприймай її як борг химерній долі,
що вимагає щонайбільше крові
і ранить голкою тупою.
Якщо ти посмішки чекаєш - то імлою
я посміхнусь. Усмішка наді мною
вагоміша могильної плити
і легша диму над трубою.

ХІІ

Евтерпо, ти? Куди забрів я, га?
І піді мною що: вода, трава,
чи пагін ліри вересової,
що зігнутий підковою,
і щастя видається
таким, що може бути,
як перейти на крок з галопу
так швидко щоби дихання не збити,
не відаєш ні ти, ні Каліопа.

(Переклад - 31.12.2011.)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-31 18:53:00
Переглядів сторінки твору 7179
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.956 / 5.5  (4.610 / 5.15)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.709 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.06.16 21:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-31 19:32:34 ]
Читати Бродського в ориґіналі - то, як вдягати синтетику на голе тіло. Читати Ваші переклади Бродського - то, як вдягати китайський шовк. В повному захваті!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-01 16:44:22 ]
Артуре, а можна оригінал розмістити під перекладом?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
віарвілгвсим вловмивоапв (Л.П./М.К.) [ 2012-01-01 20:52:17 ]
я сьогодні порівнювала... і чекала на твою рецу... ;о) дуже було б цікаво...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-01 21:05:25 ]
ну, тоді я сама оригінал поставлю, а потім порівняю :) взагалі Артур - гарний перекладач, тому мені самій цікаво буде :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-02 14:27:04 ]
за шо респект??? я навіть у деталі не вдавалася, просто сказала про те, що кидається в очі одразу, з першого погляду :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
віарвілгвсим вловмивоапв (Л.П./М.К.) [ 2012-01-02 14:17:15 ]
так от... я зодна на всі 100%... но аказиваєцця, кішка тонка у мене бути критиком... респект! ;о)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-01 21:05:40 ]
М. Б.

I

Во вторник начался сентябрь.
Дождь лил всю ночь.
Все птицы улетели прочь.
Лишь я так одинок и храбр,
что даже не смотрел им вслед.
Пустынный небосвод разрушен,
дождь стягивает просвет.
Мне юг не нужен.

II

Тут, захороненный живьем,
я в сумерках брожу жнивьем.
Сапог мой разрывает поле,
бушует надо мной четверг,
но срезанные стебли лезут вверх,
почти не ощущая боли.
И прутья верб,
вонзая розоватый мыс
в болото, где снята охрана,
бормочут, опрокидывая вниз
гнездо жулана.

III

Стучи и хлюпай, пузырись, шурши.
Я шаг свой не убыстрю.
Известную тебе лишь искру
гаси, туши.
Замерзшую ладонь прижав к бедру,
бреду я от бугра к бугру,
без памяти, с одним каким-то звуком,
подошвой по камням стучу.
Склоняясь к темному ручью,
гляжу с испугом.

IV

Что ж, пусть легла бессмысленности тень
в моих глазах, и пусть впиталась сырость
мне в бороду, и кепка -- набекрень --
венчая этот сумрак, отразилась
как та черта, которую душе
не перейти --
я не стремлюсь уже
за козырек, за пуговку, за ворот,
за свой сапог, за свой рукав.
Лишь сердце вдруг забьется, отыскав,
что где-то я пропорот: холод
трясет его, мне в грудь попав.

V

Бормочет предо мной вода,
и тянется мороз в прореху рта.
Иначе и не вымолвить: чем может
быть не лицо, а место, где обрыв
произошел?
И смех мой крив
и сумрачную гать тревожит.
И крошит темноту дождя порыв.
И образ мой второй, как человек,
бежит от красноватых век,
подскакивает на волне
под соснами, потом под ивняками,
мешается с другими двойниками,
как никогда не затеряться мне.

VI

Стучи и хлюпай, жуй подгнивший мост.
Пусть хляби, окружив погост,
высасывают краску крестовины.
Но даже этак кончиком травы
болоту не прибавить синевы...
Топчи овины,
бушуй среди густой еще листвы,
вторгайся по корням в глубины!
И там, в земле, как здесь, в моей груди
всех призраков и мертвецов буди,
и пусть они бегут, срезая угол,
по жниву к опустевшим деревням
и машут налетевшим дням,
как шляпы пу'гал!

VII

Здесь на холмах, среди пустых небес,
среди дорог, ведущих только в лес,
жизнь отступает от самой себя
и смотрит с изумлением на формы,
шумящие вокруг. И корни
вцепляются в сапог, сопя,
и гаснут все огни в селе.
И вот бреду я по ничьей земле
и у Небытия прошу аренду,
и ветер рвет из рук моих тепло,
и плещет надо мной водой дупло,
и скручивает грязь тропинки ленту.

VIII

Да, здесь как будто вправду нет меня,
я где-то в стороне, за бортом.
Топорщится и лезет вверх стерня,
как волосы на теле мертвом,
и над гнездом, в траве простертом,
вскипает муравьев возня.
Природа расправляется с былым,
как водится. Но лик ее при этом --
пусть залитый закатным светом --
невольно делается злым.
И всею пятернею чувств -- пятью --
отталкиваюсь я от леса:
нет, Господи! в глазах завеса,
и я не превращусь в судью.
А если на беду свою
я все-таки с собой не слажу,
ты, Боже, отруби ладонь мою,
как финн за кражу.

IX

Друг Полидевк, тут все слилось в пятно.
Из уст моих не вырвется стенанье.
Вот я стою в распахнутом пальто,
и мир течет в глаза сквозь решето,
сквозь решето непониманья.
Я глуховат. Я, Боже, слеповат.
Не слышу слов, и ровно в двадцать ватт
горит луна. Пусть так. По небесам
я курс не проложу меж звезд и капель.
Пусть эхо тут разносит по лесам
не песнь, а кашель.

X

Сентябрь. Ночь. Все общество -- свеча.
Но тень еще глядит из-за плеча
в мои листы и роется в корнях
оборванных. И призрак твой в сенях
шуршит и булькает водою
и улыбается звездою
в распахнутых рывком дверях.

Темнеет надо мною свет.
Вода затягивает след.

XI

Да, сердце рвется все сильней к тебе,
и оттого оно -- все дальше.
И в голосе моем все больше фальши.
Но ты ее сочти за долг судьбе,
за долг судьбе, не требующей крови
и ранящей иглой тупой.
А если ты улыбку ждешь -- постой!
Я улыбнусь. Улыбка над собой
могильной долговечней кровли
и легче дыма над печной трубой.

XII

Эвтерпа, ты? Куда зашел я, а?
И что здесь подо мной: вода? трава?
отросток лиры вересковой,
изогнутый такой подковой,
что счастье чудится,
такой, что, может быть,
как перейти на иноходь с галопа
так быстро и дыхания не сбить,
не ведаешь ни ты, ни Каллиопа.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-01 21:19:47 ]
Артуре, я читала колись деякі Ваші переклади, і вони мені подобались. На жаль, те, що Ви показали зараз - що завгодно, але це не переклад і не Бродський. Не збережено ані розміру, ані системи римування, ані фоніки, ані метафор. Мені шкода :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./М.К.) [ 2012-01-10 01:25:43 ]
Так я вже цей твір побачив і почув.... Певно дійсно переклад нездалий - Вам видніше зі сторони. Все таки залишу цей твір поки що на сторінці - як на мене він досить цікавий....


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./М.К.) [ 2012-01-10 01:38:16 ]
Напевно Ви праві - я списався. Треба на деякий час облишити поезію і переклади зокрема.... Переключитись або на прозу або піти в світ медитацій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-01-10 01:58:48 ]
Чому одразу "списався"? Не варто так песимістично :)