Милий, я скучаю. Там, у колишнім райськім саду,

Дівчатко, на мене схоже, з очима

на вічно мокрому місці,

тебе виглядає

і не хоче читати книгу,

ту, що ти мені написав…

Став

замерзає у рамцях своїх берегів округлих,

не перейти по ньому, крига така тонка,

як та соломинка, що мене досі навіщось тримає...

а у раю

достигають сливи, черешні, груші,

може, інші якісь фрукти,

та –

ні слова про яблука

і дракона!

Тільки ніч – як стара ікона,

Молишся серед тиші про мудрість, про «щоб не боліло»,

На ранок визирнеш у світ із вікна,

А він, ніби вірш,

білий.