(Низка хайбун)

* * *
Один мій хороший знайомий, втомившись від політичних інтриг та суспільної діяльності, купив собі хатинку в горах поблизу села Осмолода і оселившись там, став складати вірші у стилі «Вітер і потік». Він вирішив решту свого життя присвятити вдосконаленню свого поетичного мистецтва, віддав перевагу тиші і спокою, залишив «пил міст» та шум людської юрби. Я знав його як майстра каліграфії і неперевершеного коментатора віршів Оно-но Коматі. Я відвідав його хатинку цієї осені коли повітря було особливо прозорим, а листя на деревах тільки почало облітати. Ми довго розмовляли про творчість Кавахігасі Хекігодо, пили чай, споглядаючи стару столітню смереку на подвір’ї, милувались осіннім вечором та загравою. На прощання я склав йому в подарунок ось таке танка:

Осінній вечір
Тільки він нам повідав
Суть слів таємних
Будди Аміди. Осінь
І вітер пронизливий…

* * *
Друг мого дитинства - Олександр Миколайович Кравченко в молодості пішов служити на річковий флот щоб слухати зачаровано плюскіт річкових хвиль. Він дослужився до капітана, водив вантажний корабель «Весняний туман» по Дніпру з Вишгорода до Ржищева, перевозячи пісок, щебінь та інші будівельні матеріали. Одного разу восени я відвідав його корабель коли він стояв на рейді біля гирла Десни серед жовтих сухих очеретів та тихої води. Ми милувались осіннім туманом, споглядали верболози берега, пили чай зі старовинного китайського порцелянового посуду епохи Сун зроблений майстром Чженом Лі. Потім розмовляли про вірші Танеди Сантока. Мій знайомив був тоді відомий як кращий знавець творчості цього поета серед усіх річкових капітанів Дніпра і міг цитувати на пам’ять цього хайдзіна годинами. Під час дружньої бесіди ми прийшли до висновку, що субкультура хіпі насправді далека від буддизму і її носії у своїй емоційності і неприйнятті буденності світу сього далекі від Серединного шляху. На прощання я попросив капітана скласти мені вірш і він, подивившись з сумом на осінню річкову воду, продекламував:

Осінній вітер!
Безтурботність поета
Поніс далеко…
Листя верби падають
На хвилі темні ріки…

* * *
Одного осіннього вечора я вирішив зайти з візитом до одного старого знайомого, який був хорошим знавцем літератури епохи Хейан та й був цікавим хайдзіном – його танка були відомі у певних колах знавців сучасної поезії. Крім того він був знавцем японської поезії епохи Мейдзі. Виявилось, що мій візит був дещо невчасним – він якраз збирався здійснити самогубство – якраз в той день помер президент Янукович і він, будучи його фанатичним прихильником, вирішив супроводжувати його у потойбічний світ. Довідавшись про це, я зажурився і сказав, що нікому тепер буде оцінити мої хокку і доведеться «розірвати струни кото», і говорити про поезію епохи Мейдзі мені не буде з ким. На останок ми вирішили цей вечір – останній для мого старого співбесідника - провести за бесідою про старовинну китайську поезію, цитували Ван Вея та Су Ші, потім перейшли до японської поезії часів Бусона. Потім повправлялись трохи у складанні ренга і прийшовши до висновку, що ренга має складатись тільки трьома поетами одночасно, спалили свої віршовані спроби. Завершили вечір хорошим чаєм сорту «Вушка дракона» з провінції Юнь-Нань. Розстаючись назавжди, я скромно відмовився бути асистентом у самогубстві мого знайомого зіславшись на необхідність редагувати поетичний збірник «Осінній туман». Знайомий з розумінням кивнув головою і посміхнувся. Я з жалем подумав про те, скільки людей цієї ночі покинуть добровільно світ йдучи у Велику Порожнечу супроводжувати покійного президента і попросив знайомого прочитати останнє танка, яке прийнято складати перед самогубством. Тоді він сказав:

Білі пелюстки
Квітів осінніх сумних
Несе течія.
Суха трава завмерла -
Скоро паморозь вкриє…

(Світлина автора)