знову зозулЕнька обліта
три сАди_три терЕми_три світлиці,

Ганна Осадко

Для усіх зозулечка кувала,
Щедрувала словом потайним.
Потайки три слізки утирала,
Сумувала, Господи, за ним.

Сніг у заметах – золота душа,
Твоя, Ганнусю, ну а далі –ш-ша…
Бо кіт-воркіт на свічечку поглянув,
Гадання – воском і дорога яром,

Та небом пішки –йти не перейти:
Три болі, три тривоги, три мости,
Де до руки просвітлення торкнеться,
У скринці – щастя, ще чекає,

Серце!

Тебе, твою любов як дивоцвіт,
І світ до уст пригорне давній плід,
Покотиться він в пелену, хороша,
по сукні у перлинках перепрошень.

А камінь вгруз у землю поколінню -
У тебе три кровинки на коліні,
Куди підеш, мала, скажи куди?
Та гнізда мостять ранки голубі.

Відіп’єш з серця трохи самоти?
Ось ти? Чи ти ? Бо йти ж –не перейти,
А ніжкам грузько, і гризе дрімота
Куди тобі усе перемолоти?

Обличчя –біле –сніженьку ,лети!
Бо треба сили – треба - золотим
І срібним світлом засвітитись!
Любитись…