Звоните мне, когда захочется.
Я буду нежным, словно снег.
К соленой пасеке Пророчицы
Я возвращаюсь ото всех.

Мой первый путь – как небо звёздное.
Второй – закончится крестом.
А третий – сеян ветра зёрнами.
Печалей – стихотворный том.

Они смеются, оголтелые,
И в чёрной дрожи бьётся плоть.
А я оставлю свету белому
Рябины сказочной тепло.

Под когтем вынесут журавлики
Мою отчизну в теплый край.
Издалека пою куражливо
То ли «прости», то ли «прощай»…

Тоску оставлю терпко-кислую,
Немного шуток и грехов.
И променяю гору Лысую
Я на объятья поездов.

Кому-то вечно будет мариться
Любовь моя в глухих громах.
Лишь сердцу биться и не каяться…
А в прошлом корчится зима.

А позади – просторы стелятся,
И кровь, свободная, как дух.
Я буду нежным – как метелица,
В эдемско-адовом саду.

ОРИГИНАЛ

Дзвоніть мені, коли захочеться.
Я буду ніжним, наче сніг.
Солона пасіка Пророчиці
Мене чекає з трьох доріг.

Дорога перша – небо зоряне.
Дорога друга – під хрестом.
А третя, третя – вітром зорана
Моя печаль – як віршів том.

Вони сміються, сивоцвітові –
І чорна дрож проймає плоть.
А я зоставлю цьому світові
Казок ожинове тепло.

Під кігтем винесуть журавлики
Мою вітчизну в теплий край.
Співати вічно буду здалека
Чи то «прости», чи то «прощай»...

А я зоставлю голуби свої
І трохи жартів та гріхів.
З гори дрімучої і Лисої
Піду в обійми поїздів.

Комусь навіки буде снитися
Любов моя в сумних громах.
Лиш серцю битися і битися...
Позаду ж – ядерна зима.

Позаду – море і метелики,
І кров, розгойдана, мов дух.
Я буду ніжним – як метелиця
В пекельно-райському саду.