Брат Мігель стає справжнім праведником, провадить абсолютно аскетичне життя, особисто доглядає хворих у Каридад. Під час епідемії чуми працює не покладаючи рук, намагаючись урятувати якомога більше людей. Його зусиллями чума зупинена. Але сам Мігель помирає від хвороби. Він заповів поховати себе під порогом храму...

13. Брат Мігель

Моровиця в Севільї! Зачинені вікна.
Міцно двері заперті. І місто мовчить.
Чорний жах сіє зерна.
Зловісні повісма –
павутина безвиході.
Множиться гидь.

Тільки подих – і все. Тільки дотик – і годі.
Не минає нікого, хто став на путі.
Моровиця іде!
Смерть і дону, й заброді –
хоч проси, хоч річки розливай золоті...

Не відкупишся!..
Глухо стукочуть колеса:
сірі тіні збирають по вулицях тлін.
Порятунку немає.
Ніхто не воскресне.
У страшній самоті кожен молиться: змін!

І без сумніву ходить Севільєю янгол –
в чорній рясі простій на широких плечах,
із ясними очима –
найнижчого рангу
брат-чернець. Брат Мігель...
Ще вогонь не зачах! –

дух високий горить у покутному тілі:
йде людина від смерті до смерті –
дає
і надію, і воду...
Вуста занімілі
оживають: “Ім’я хай святиться Твоє...”

І мара відступає, утративши силу.
Свіжий вітер вривається поміж домів.
У завулках, де вчора ще пси тільки вили, –
Боязкі перші кроки:
лишився хто жив?

А Мігель зупинився нарешті спочити.
Унизу плине лагідний Гвадалквівір...
Ціле місто –
живе! –
хоч утратами збите –
вже випростує душу із горя й зневір.

На околиці смерть подивилась востаннє
в його очі. Востаннє зітхнула. Пішла.
Удихнув подих смерті в ранковім тумані.
Усміхнувся.
Ступив і упав:
“Хірола...”

Зіньків, травень-грудень 2009