Лиш дерева тут щасливі,
Лиш про щастя гомонять,
Тільки люди все журливі, -
Не побачать щастя шлях...

Не побачать цього світу,-
Що радіє в тишині,
Що веселками й у квітах,
Всім співає тут пісні.

Що чарівно Світ радіє,
Хоч вони і так шумлять,
Хоч його вони вміють,
Так як треба цінувать...

Не уміють тут почути,-
Як у лісі щастя йде,
Як дерева вміють бути,
В тиші радісній щодень...

Як вони про Світ співають,
Тихо, лагідно без слів,
Як гарненько в цьому Раї,
Пару митей я б провів...

Я за лишився б напевно,
В тиші цій би назавжди,
Все б покинув,- що буденно,
Десь подів б свої думки.

Я залишився у лісі,-
В території без снів,
Щоб наслухатися пісень,
Тих, що радують без слів...

От побачили би знову люди,
Як же гарно навкруги!
Як природа тут дивує,
Як прикрашує цю мить!

Може вни б тоді збагнули,-
Де насправді дійсний Рай,
Де потрібно просто бути,
Де є Щастя ареал.

Хоч й залишився близенько,
Від задушливих тут міст,
Стало серденьку легенько,
Як відвідав я цей Ліс.

Щиро вдячний за ті короткі миті що я провів у одному прекрасному лісі :-)

P.S. віршик написаний влітку, після того, як я побував в лісі. Усвідомив наскільки метушливе життя в містах, і наскільки тихо, приємно і затишно знаходитись на лоні природи.
Дякую=)