Березень! Ну що ж він принесе нам? Чи вже засвітить сонечко, заспівають пташки? А чи, може , розлючена зима, таки присипле снігом маленькі пориви життя ранніх квіток. Ось сиджу біля вікна і чую, як якась пташка кличе до себе свого коханого чи кохану.Скоро знайдуть собі пару і будуть вити своє гніздечко.Соломинку за соломинкою носитимуть, аж поки збудують свою хатку. Як любо дивитися, як вони дбають за своїх, ще не вилуплених, діточок. По черзі гріють яєчка. То він годує свою кохану, то вона принесе щось у дзьобику для коханого. А тільки подивіться, як запобігливо вони доглядають своїх вже вилуплених пташат. Весь час літають , збирають щось добреньке, смачненьке у свої дзьобики і приносять та годують жовтодзьобиків. І так разом навчать їх літати. І полетять пташечки у світ, дякуючи за турботу своїм матусі і таткові. Яка гармонія! Яка любов!
А чи так живуть люди? Мені здається що ні. Подивіться навкруги. Кохання так скоро зникає і лишає по собі лиш спогади минулого.