Легше трьом верблюдам
з теличкою
в 1/8 вушка голки
пролізти
ніж футуристові крізь укрлітературу до
своїх продертись
Михайль Семенко, «Промова» 17-ІV.922.Київ

І.
Іуди губи заціловує світань;
язик, що вивалився, мов червоний місяць;
і не знаходить кров без Духа в тілі місця;
скресають коники серед пустель мовчань.

«Згрішив я, зрадивши невинну кров», – розкаявсь:
як розривається земля від спеки, так
душа ламається від зради. Заховстай
розпуку – вірою. Панує право панське:

«Що нам до того? Сам собі дивись». Жбурнув
у храмі тридцять срібняків й пішов. Живу
продати віру не можливо. «Що я кою?!», –

трясло всередині – вдавивсь на видноті;
заупокійну службу ранок править і
кладе на груди тридцять молитов росою…


ІІ.
Кладе на груди тридцять молитов росою…
Тремтить осика так, немов душа ввійшла
Іудина у стовбур. Місяць, мов лоша,
за Возом йде Чумацьким; Бог вдягнув ґандзолля –

і не за грішми – за любов’ю до людей
прийшов; підняв Іуди серце на узбіччі
та повернуть не встигнув; і прокляття вічне
Іскаріот отримав; мов пісок з пустель,

з усіх усюд мете це порівняння зради:
«Іуди поцілунок»; важко в пекло падає
Апостол, який мав непереможну зброю;

кипить смола і булькає, немов у вірші
потужні рими; чорт встромив в атрамент ріжки;
заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю.


ІІІ.
Заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю.
За миро гроші вторгували й роздали
динарі вбогім; принесли волхви дари
Царю, а ти Царя; тримається на Слові

у світі все – Воно було в почині. Крав
пожертви грошові зі скриньки, бо апостол –
людина, що руба’ гріхи, кладе їх стосом.
Не все встигає порубати; йти – пора

на сповідь до осики, твій вівтар – мотуззя;
від тебе перші відвернуться вірні друзі;
в задусі мовчазній прорубана йордань –

гойдається у зашморзі бездухе тіло.
Повісивсь так, що не було нікому діла.
Тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!


ІV.
Тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!
У серце вкинув гаспид й виконав спокусу,
у руки сатани Отець віддав Ісуса, –
натомість ймення «Юда» кинули в отхлань.

Ісус молився сорок днів й ночей в пустелі –
і весь цей час Його диявол спокушав,
то це був Бог, а то людська душа:
обоє згинули… Іудин гріх дебелий:

спізніле усвідомлення гріха – вбива’,
знання первісне, що ти – Бог, – біда:
невіра і розп’яття, і душі немога.

«За всіх один хай краще вмре, ніж весь народ. –
Сказав Кайяфа. – Як неврод, то й невмолот.
Горілку заїдати брехнями – налога».


V.
Горілку заїдати брехнями – налога.
Ананій і Сапфіра втрапили в ковбирь,
це перші християни, що шукали мир...
Господь розтер їх, наче в оці запороху.

«Субота для людини, а не навпаки.
Не мир приніс – меча; і порізнити батька
із сином, з матір’ю – дочку», – казав вигадько…
Іуда думав про своє, був сторожким,

тримав скарбницю… Добра Новина: померлі
встають, глухі знов чують! Споживацька верва:
Іуда думав, щось й мені перепаде

з цього всього – матеріальне спонукання:
добро робить, йти за Ісусом на заклання…
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.


VІ.
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.
«Як помиляєтесь, що кажете, я зрадник,
мій поцілунок, мов тавро на тілі правди.
Вуста мої нечистий спрямував. Курбет

із самогубством – це моя спокута щира,
учитель знав, що буде так, а я знав те,
що буде з ним, такий вертеп…
бо Він месія, Він –Господь, а я – мужчина…», –

розплутуючи вузол, Юда мовив та й
розплакавсь, мов сліпець прозрілий. «Суть єства
не божа, а людська в людини. Я ладЕн

горіти в пеклі вічно, хай хто інший це
здола’. Дивіться в вічі!», – і сховав лице.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.


VІІ.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.
В будинку Лазаря це усвідомив. Каже:
«Постійно вбогих маєте, мене ж не завжди».
Пита’ від сатани підступно крючкодер

(його слова стоять, як гроб з мерцем безвікий):
Податок кесарю чи маємо платить?
Навіщо, Йсусе, вибрав Юду? Щоб зробить
його апостолом чи зрадником навіки?

«Моєму недовірству, Боже, поможи!
У тебе є дванадцять нас – це вже зажин», –
обличчя сльози вкрили, як водОва вовна

ставок. В моєму колоску зерно – бузне.
Твоя кров на хресті мене вже не мине.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.


VІІІ.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.
«Коли Ти Божий Син, зійди з хреста, спасись».
За три дні храм! Зніми полуду із очиськ:
в розп’ятті Йсуса – Юда, як в криниці корба.

Крадій лишив гріхи в минулому житті.
Божественне й земне єднають піст й молитва.
Апостолів набрав, немов плодів на зрИвках.
Отримав кожен те, чого Господь хотів

чи допустив, щоб сатана здійснить спромігся?
Що мав: розбещеність, обжерливість, опійство, –
Іуда? Що? Питаю: «Юдо, хто єси?»

У відповідь із пекла відчайдушні крики,
віряни хрестяться: «Думки ці, – кажуть, – викинь».
Коли воскреснеш, брате, прощення проси.


ІХ.
Коли воскреснеш, брате, прощення проси.
Ісус тебе найбільш любив, довірив зраду,
бо знав, що зрадиш, наперед все знав. Цей задум
в дві смерті втілився; в Едемі натруси

плодів пізнАння, як потрапиш в рай, звичайно…
Хоча ти знаєш все, що треба знать. Чекай
в прокльонах і прокляттях на Ісуса. Хай
їх здивуванню меж не буде… Величають

вже не апостолом, а зрадником. Зажди,
в Христа дванадцятим увірував. Бо ти
є дріжджами у тісті, Бог діжу вчинив.

Коли воскресне Йсус, найпершим ти спасешся,
таким був замисел, щоб знищити мошенство.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?


Х.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?
«Бо хто спокусить одного з малих цих, жорно
на шию – й в море». Каяття і гріх у шори
беруть в людини душу. Злісні голоси:

«Ось, кличе Він Іллю!» «Чекай, побачим: прийде
Ілля, щоб знять його чи ні». Іуда, Йсус
висять окремо. «Елої», – з правдивих вуст
злетіло. Й смерть прийшла тихенько, наче кривда

самій собі, без торжества. А сотник знав:
«Це чоловік був Сином Божим!» Вірний знак:
Смерть без коси, мов вИнна в чомусь; на Іуду

то Христа дивилась і не знала, як
і що робить: нове відкрилося життя.
Зараджувати ревно молитвами буду.


ХІ.
Зараджувати ревно молитвами буду.
Вся слава, почесті, Ісусе, все тобі;
якщо пробачиш, зрада зникне на землі.
О Боже! Прошу, змилуйся, прости Іуду!

Євангеліє він не написав своє
(але почав записувать); любив, був чесним
з тобою до кінця, Ісусе. Сили щезли
змагатися зі злом у нього. Нагаєм,

як воскресиш, опережи вуста Іуді
і обійми. Твої слова і вчинки мудрі,
бо ти є Бог, а він людина лише. Взяв

дванадцятим апостолом Ти не даремно.
Увік зробила зрада Вас братами кревними.
„Живий і прощений” – найвища із уяв!


ХІІ.
„Живий і прощений” – найвища із уяв!
Блаженні: милостИві, вбогі духом, спраглі, –
нагірна проповідь. І прийде радість знагла:
«Ісус воскреслого Іуду обійняв».

На небесах – найвища нагорода. Будуть
ганьбити, гнати, наговорювать. Ви – сіль
землі, Євангелія. Притча про кукіль:
насіння добре – сіяв ЛЮдський Син; огуда

йде слідом за добром; а поле – світ; жнива –
кінець; женці – це янголи. Твої слова:
«Все приготує, йде попереду Ілля».

І деякі з приЯвних не скуштують смерти,
Допоки Сина не побачать. Юдо, де ти?
Скажи, Ісусе, що зробити маю я.


ХІІІ.
Скажи, Ісусе, що зробити маю я.
Почасту падаю в огонь, почасту в воду.
Лиш віра здатна вигнать нечестиве кодло.
З Іудою – Ісус – одна міцна сім’я.

Син чоловічий виданий у руки людям,
а той, хто видав, удавивсь: брат брата вбив.
Провина: «Це Ісус. Цар Іудейський». Мир
на небі, слава на вишИнах. Обоюду

розбійники від Сина на хрестах; один
із них сказав: «Нічого злого не зробив
це чоловік». А Він: «В раю зі мною будеш»

А потім сталась темрява по всій землі.
Я руки, ноги цілуватиму твої,
щоб Ти простив свого апостола Іуду.


ХІV.
Щоб Ти простив свого апостола Іуду,
я вже не прошу: вірю – буде так. Пізнав
Ісуса у ламанні хліба. З терну лавр
і палиця – клейноди Бога. Звідусюди

переконатись до печери люди йдуть:
відкочений від гробу камінь, тіло зникло…
На небеса вознісся. До Єрусалиму
Нового рушили апостоли. В саду

пташки співають, сонце сходить: свято, радість:
Христос воскрес! Воістину воскрес! Кошлаті
біжать хмарки, мов вівці; день збирає дань...

«Христос проща Іуду і цілує», – сниться….
вдавивсь дванадцятий апостол на осиці.
Іуди губи заціловує світань…


XV
Магістральний сонет

Іуди губи заціловує світань,
кладе на груди тридцять молитов росою;
заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю;
тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!

Горілку заїдати брехнями – налога.
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.

Коли воскреснеш, брате, прощення проси.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?
Зараджувати ревно молитвами буду.

„Живий і прощений” – найвища із уяв!
Скажи, Ісусе, що зробити маю я,
щоб Ти простив свого апостола Іуду?