Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дхаммапада (закінчення)
Крапля по краплі зріє зло.
Не воднораз засліпить очі.
І дивовижу слів правдивих
Робить слабкою не одразу.
Та неминуча врешті мить,
Коли зіллються краплі в масу.
Зловісно викривиться світ
В якусь бридку потворну маску.
Пітьма оточить ката враз,
Кривавіше, аніж трава на полі січі.
Ні застогнать, ні закричать,
Всі позабудуться молитви.
***
Ти вирвав лотос із землі,
Коли в полях жовтіла осінь.
Лишив домівку і сім’ю,
Добро нажите без жалю покинув.
В ганчір’я вбрався, як жебрак,
Але воно – щит ненадійний.
Миру нема в твоїй душі,
І спокій крізь дірки відлинув.
Ти сам всадив у себе спис,
Прорвали пристрасті заслони...
Кваптеся вирвать із сердець
Земних бажань осінні лотоси.
***
Широкий Ганг у всій красі.
Досвітні догорають зорі.
Бреде убивця по росі,
Зриває квіти і кихкоче.
Він здатен на дитинний сміх
І мову зір може збагнути.
Сміливий безпечально він
І сум’яття немає в грудях.
І на щось інше ще не пізно...
Та смерть уже чека за рогом.
***
Так ницим душам вже судилось –
Ненавидіть високих духом.
За будь-яку ціну їх скривдить
До дна просякнуто їх серце.
Та ось негадано-неждано
До них вертається назад
Бездумно пущений за вітром
Пісок, що очі роз’їдає враз.
І нікуди тоді сховатись,
Бо зло віднайде їх повсюди:
Рибою – в морі, в небі – птахом.
В урочий час і смерть прибуде.
І все ж за жодних перероджень
Із Всесвітом незмога злитись.
В звіринім образі ганебнім
Їм множить кров і смерть судилось.
***
Ще ненароджених побачить тіні,
Риси невтіленої суті.
На сходинки останні порожнечі
Вселенської зійти.
Тоді і випадок, й бажання
Не владні володіть тобою.
Ось шлях єдиний і найкращий
Із кліті, що сплела нам доля.
***
Не сотвори собі кумира.
Скороминущі усі форми.
Сніги горять в короні світу
Лиш під промінням животворним.
***
За сміх безглуздий,
За розбій без меж
Тобі, людино, ця ось кара.
Тріщить вогонь.
Іскри у танці скачуть,
Та пітьма поза обширом пожеж,
І світла справжнього
Тобі вже не судилось бачить.
------------
Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дхаммапада (закінчення)
Крапля по краплі зріє зло.
Не воднораз засліпить очі.
І дивовижу слів правдивих
Робить слабкою не одразу.
Та неминуча врешті мить,
Коли зіллються краплі в масу.
Зловісно викривиться світ
В якусь бридку потворну маску.
Пітьма оточить ката враз,
Кривавіше, аніж трава на полі січі.
Ні застогнать, ні закричать,
Всі позабудуться молитви.
***
Ти вирвав лотос із землі,
Коли в полях жовтіла осінь.
Лишив домівку і сім’ю,
Добро нажите без жалю покинув.
В ганчір’я вбрався, як жебрак,
Але воно – щит ненадійний.
Миру нема в твоїй душі,
І спокій крізь дірки відлинув.
Ти сам всадив у себе спис,
Прорвали пристрасті заслони...
Кваптеся вирвать із сердець
Земних бажань осінні лотоси.
***
Широкий Ганг у всій красі.
Досвітні догорають зорі.
Бреде убивця по росі,
Зриває квіти і кихкоче.
Він здатен на дитинний сміх
І мову зір може збагнути.
Сміливий безпечально він
І сум’яття немає в грудях.
І на щось інше ще не пізно...
Та смерть уже чека за рогом.
***
Так ницим душам вже судилось –
Ненавидіть високих духом.
За будь-яку ціну їх скривдить
До дна просякнуто їх серце.
Та ось негадано-неждано
До них вертається назад
Бездумно пущений за вітром
Пісок, що очі роз’їдає враз.
І нікуди тоді сховатись,
Бо зло віднайде їх повсюди:
Рибою – в морі, в небі – птахом.
В урочий час і смерть прибуде.
І все ж за жодних перероджень
Із Всесвітом незмога злитись.
В звіринім образі ганебнім
Їм множить кров і смерть судилось.
***
Ще ненароджених побачить тіні,
Риси невтіленої суті.
На сходинки останні порожнечі
Вселенської зійти.
Тоді і випадок, й бажання
Не владні володіть тобою.
Ось шлях єдиний і найкращий
Із кліті, що сплела нам доля.
***
Не сотвори собі кумира.
Скороминущі усі форми.
Сніги горять в короні світу
Лиш під промінням животворним.
***
За сміх безглуздий,
За розбій без меж
Тобі, людино, ця ось кара.
Тріщить вогонь.
Іскри у танці скачуть,
Та пітьма поза обширом пожеж,
І світла справжнього
Тобі вже не судилось бачить.
------------
Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
