Ангели називають це небесним блаженством. В аду це зветься пекельною мукою. На землі люди називають це коханням…

Ці двоє дуже кохали один одного. Можна сказати, що їхні душі справді були поєднані на небесах. Не всім да но можливість відчути силу такого щирого взаємного кохання, а вони її мали.
Любили довгі прогулянки по парку, бродвею та й просто по місту. Трималися за руки і раділи тому, що вони удвох.
Між ними не було непорозумінь, сварок, а навіщо вони, коли і так зрозуміло, що нікуди один від одного не дінуться. Вже давно б побігли б у загс, бо хвилини розлуки здаються вічністю, але вони ще тільки студенти і залежать від батьків.
Ніч… Кімната заставлена свічками… Вечеря… Романтика… В ту ніч вона віддалась йому не лише душею,алей тілом.

Невдовзі на неї став задивлятися інший, старший, успішний, багатий, мав власну машину елітної марки, власний будинок.
Він постійно телефонував, писав sms-ки, дарував квіти, запрошував у ресторани, кінотеатр, говорив красиві слова любові… Та вона все це ігнорувала, бо кохала іншого, хай не такого багатого і успішного, але саме йому належало її серце…

Вона стала себе гірше почувати: незрозуміле головокружіння, різка зміна настрою, тошнота. Винила в усьому наближення критичних днів. Минали дні, але їх все не було… ЇЇ охопив страх, купила тест…дві полоски, результат позитивний… розпач.
Все ще не вірячи в це, пішла до гінеколога, йог слова звучали як вирок: «Вітаю. Ви вагітна». Ледь стоячи на ногах, вийшла з кабінету і, нічого не бачачи перед собою, блукала цілий день по місту. Що робити? В голові лунає: «Вагітна… вагітна…».З очей сльози… студенти… ні роботи… ні грошей… ні власного житла… самі ще на шиї у батьків…
Наступив вечір,прийшло рішення. Воно було болючим і страшним:прийшла до багатого, провела ніч з нелюбом, а потім сказала, що завагітніла від нього. «Так буе краще»- вважала вона.

Потім було весілля та не з тим, біла сукня та не для того.
Нічого не сказавши, не пояснивши зникла з життя коханого. Він її шукав, розпитував батьків, та мама, яка знала всю правду, лише опускала очі, повні сліз, і мовчала.
Він мучився, плакав, благав Бога повернути її, просив долю змінити все, мріяв обійняти її знову. Не знав, що в цей час кохана в страшних болях і мукав народжувала його сина, який буде називати татком іншого…
Минуло немало часу. Біль не минув, але став меншим. Час лікує…

У нього дружина і маленька донька. Його люблять, про нього турбуються. Та ніхто не може замінити йому коханих очей…

У неї чоловік та маленький син, з такими рідними очима. Її кохають, дарують ласку. Вона живе в достатку, та це не приносить їй щастя. Часто плаче, згадуючи кохані очі, руки, губи…

Їхні дороги розійшлись, їхні тіла йдуть окремо. Але душі, як раніше разом, тримаючись за руки, гуляють парком. Біля них весело сміючись, біжить їхній син,а в ній живе і розвивається їхня доня…От воно щастя!
2010р.