Перехилений через тин садок заступав вулицю, та коли хтось наближався дорогою чоловік майже інтуїтивно помічав це і квапливо зиркав під навислу зелень: спочатку показувались тільки ноги. Вони щоразу виносили когось чужого і цей обман починав вигудовувати тривогу.
Казала ж "до завтра", тепер виглядав її... Щоб відразу не угрузнути у засмоктуючу муку чекання, сів на лавочку, книжку розгорнув. Поки сторінки пропонували досвід сердець, колись таких же невгамовних, переповненим гарячим тріпотливим життям, - невтримне сонце зайшло в імлисту синяву, потім за будівлі...За ним поточився в ту прірву день, посутеніло - і книжка лежала вже осторонь, і звук кроків рідше переймав подих, та перехожі все рідше дражнили перенапружене сподівання.
Жінка знала, що її виглядатимуть, збиралася піти, проте час ще у неї був і вона хотіла дошити сукню. Зшивала, приміряла, а думки пересотувались тим, хто давно вабив, кого прихилити хотіла. І непомітно забула про другого, що зараз терпляче дожидався, прикипівши до дороги і зором, і слухом. Забула, бо в його відданості їй вона не сумнівалась. І єднала-то їх лише давня дружба.
За тривалий проміжок між знайомством і днем сьогоднішнім стільки пережито й переговорено разом, що доля одного стала близькою другому. Обоє однаково шукали собі свого щастя, а надибували - міражі, та й знову повертали на старі дороги і неприкаяно кружляли по тих самих слідах, починаючи все спочатку. Це дуже ріднило і при зустрічах, у сповідях щирих, душа так відпочивала, ніби скидала ношу важку. Тому й тягнулись одне за одним, як за живою водою.
Спохватилась за північ, вийшла - в обличчя прохолодно повіяло незворушною темрявою і жінка збагнула, що запізнилась. Тільки далекий соловейко ще кликав когось. Вона ж стала на подвір'ї: іти не мала куди, до хати не хотілось - дивилася як до місяця підступала хмара, а з вологим повітрям наносився в груди такий важкий сум, що там розчахнулося щось і все зрушило й летіло, летіло в бездонну порожнечу. Коли все-таки занесла в оселю свою прикрість - то навіть не глянула на покинуте шиття. І так розстеляля широке ліжко, і так роздягалась і йшла виключати світло, наче довкола неї обвели ножем і вона більше ні до чого дорогого вже не була прив'язана.
25.09.82 р.