1
«Раббі, погляньте у вікно! Лежить хтось біля єшиви!»
«Негайно ж несіть до мого покою!»
На ранок протверезивсь молодик.
Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
«Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
« З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чули?»
«А в Падуї, що поробляє ваша мосць?»
«В університеті вчуся...Не подивуйте тому,
Що сталося зо мною вчора. У карти грали ...
Усе програв, що мав. Тож з горя так набрався,
Що вже й не тямлю, як сюди потрапив...»
«Ну, це півгоря. Ніщо воно перед моїм.
Грошима поможу. А от мені хто допоможе?»
«Скажіть. І якщо спроможен, допоможу за ласку!»
«Бачиш, син мій пропав. Такий-бо здатний був,
Посісти мав би моє місце... І раптом зник.
Мені здається, у Литву чи Польщу подавсь.
Кажуть, там, як ніде на світі, шанують талмудистів.
А мій Шауль міг би за вчителя зійти...»
«Слово гонору, не будь я Радзивіллом,
Як не знайду його в своєму краї!»

2
Може, так би й лишився Шауль учителем Талмуду,
Якби не можновладні Радзивілли.
Невдовзі прибулець з Падуї став своїм серед магнатів.
Ще б пак: вдатний купець, збирач податків, власник млинів...
Сам король Стефан Баторій не просто дізнавсь про нього,
А й привілей дав на продаж вілецької солі...
А це вже розмах світовий!..
Багатів Шауль, щедро поповнював казну,
Не забував і про Кагал.
Король теж віддавав належне кмітливому юдею.
Те, що колись удільний князь Болеслав Благочестивий
В своєму Каліші увів, а Казимир Великий поширив
На всю Велику Польщу, Стефан Баторій законами потвердив.

3
Недовго був на престолі той, хто владною рукою
Утримував гоноровиту шляхту од свавілля.
Смерть короля прискорила годину,
Що згодом стала гаслом: «Неладом Польща тримається!»
Отож, і на сеймі не може шляхта вирішить,
Кому віддать корону. В однім лиш був консенсус:
Православний цар Росії серед католиків не годен.
Але ж корону приміряють ще два претенденти:
Максиміліан Австрійський і войовничий швед Сигизмунд.
«Нє позвалям!» переростало в рукопашну,
А то й виймалися з піхов шаблюки...
Хто віда, чи не скінчився б сейм побоїщем,
Якби той самий Міколай Радзивілл,
Що вивів учителя Талмуду з Падуї в магнати,
Перекричавши галасливу шляхту, не сказав:
«На одну ніч хай буде королем Шауль!»
Гадав, що сприймуть це за жарт,
Але під стінами Варшави пролунало одностайне:
«Віват, король Шауль!»
І ось у пурпуровім плащі з горностаями на плечах
Зійшов юдей на королівський трон.
Зійшов усупереч тому, що не зробив Проховник .
Зійшов, бо подвійну вигоду намірився зробить:
Потвердить у сеймі пільги для одновірців
І, звісно, щось там і для себе – бути й надалі біля короля.
Відведена законом на дебати ніч переросла в три ночі.
І все ж попри голоси тих, хто волів би австріяка,
Перемогли гроші Шауля Валя, які він передав удові Анні,
Щоб посадити на престол небожа її.
Отож, коли раннього ранку біля королівського намету
Заіржали коні і ад’ютант короля Ян Замойський
Спитав: «Хто там?»
Почулось: «Сигизмунд із роду Вазов,
Прийшов, як християнин за короною».
Передав її Шауль через запону намету
Новому королю – Сигизмунду Третьому.
На цілих сорок шість літ.
Р.S.
Зафіксована тільки в пам’яті юдеїв, ця легенда стала своєрідною опорою для них в скрутні хвилини життя, укарбувавшись в прислів’я: «Щастя таке ж нетривке, як і королівство Шауля Валя».
-------------------------

Йдеться про Калішський статут, генеральну грамоту, що стала згодом основою польського законодавства про юдеїв. Вони отримали повну свободу пересування й торгівлі.Зокрема, заборонялось утискувати юдейських купців, вимагати з них завищене мито.Спірки між юдеями не були підсудні міським судам, а тільки князю. Каралось нанесення рани юдею, а вбивство мало бути «гідно покаране» тощо.
Легенда оповідає, що в дев’ятому столітті в Польщі помер князь Попель. Спадкоємця в нього не було. Довго сперечались імениті поляки, кого обрати правителем, і не могли дійти згоди. Порішили врешті-решт: хто першим увійде наступного ранку в місто, той і стане князем.
Ця честь випала юдею Проховникові, який прийшов продавати свій мед. Його й привітала сторожа.
На превеликий подив громади, Аврагам не дав остаточної згоди і попросив день на роздум. Повернувсь додому і всю ніч молився. Та хоч обіцяв прийти наступного дня, але так і не вийшов з помешкання.
І тоді взявся за справу селянин Пяст, запевнивши люд, що змусить Проховника виконати ухвалу народу.Із сокирою в руках на чолі розгніваного натовпу прийшов він до хати неслухняного юдея і сказав, що час на роздуми минув.
Аврагам вийшов на подвір’я, подякував за довіру і заявив, що волею Божою нізащо не посяде князівський трон, бо це принесе тільки нещастя і йому самому, й полякам. А ще запропонував обрати князем Пяста.
Від нього й пішла династія польських князів Пястів.
Див.: Феликс Кандель «Книга времен и событий», т.1. Иерусалим-Москва, «Гешарим»-«Мосты культуры», 2002, стр.93-94.