ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Вірші
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
Я гад, я змій, наспів мій час −
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію