
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.07
14:17
В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
2025.10.07
12:23
Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
2025.10.07
12:01
Поховах і донечок, й синів,
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
2025.10.07
05:55
Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
2025.10.06
22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
2025.10.06
16:04
На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
2025.10.06
15:49
Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
2025.10.06
13:45
Р-апсодія жовтня журлива,
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
2025.10.06
13:00
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2025.10.06
12:47
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2025.10.06
10:55
Страх з усіх радників, мабуть, найгірший.
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.
Геовеличч
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.
Геовеличч
2025.10.06
05:53
Зустрілись ми в короткому рядку
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.
Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.
Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,
2025.10.05
23:31
Коли промінь сонця
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.
Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.
Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –
2025.10.05
22:40
Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,
2025.10.05
22:29
Мела вишнева заметіль
і падала додолу цвітом,
як потягло їх звідусіль
одне до одного магнітом.
Він воював, як на війні,
за право бути тільки з нею.
У непроглядні дні сумні
і падала додолу цвітом,
як потягло їх звідусіль
одне до одного магнітом.
Він воював, як на війні,
за право бути тільки з нею.
У непроглядні дні сумні
2025.10.05
21:01
Мед із полиновим присмаком –
Твій поцілунок п’янкий...
Плутать кохання із пристрастю,
Богом благаю, – не смій!
Губи чуттєво калиняться,
Світять смарагди очей...
Жаль тільки час не зупиниться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твій поцілунок п’янкий...
Плутать кохання із пристрастю,
Богом благаю, – не смій!
Губи чуттєво калиняться,
Світять смарагди очей...
Жаль тільки час не зупиниться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Вірші
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
Я гад, я змій, наспів мій час −
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію