Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.25
16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
2026.06.25
15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм
Вступ
Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво
2026.06.25
13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
2026.06.25
11:57
як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
2026.06.25
08:44
як написав поет
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
2026.06.25
08:20
Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
2026.06.25
06:28
Розділ ІV. ВЕСІЛЬНИЙ ВІВТАР ТА ЗОЛОТА КЛЯТВА
Травневий день у Реймсі 1051 року дихав грозою. Свинцеві хмари чіплялися за гострі шпилі величного собору, а повітря було таким густим, що здавалося, ніби його можна різати мечем. Французька знать та єписко
2026.06.25
06:25
Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
2026.06.24
14:44
Цілувало сонечко пальчик немовляти,
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
2026.06.24
13:39
Олексій Сурков (1899-1983)
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
2026.06.24
13:25
Порину в сон чудовий і величний
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
2026.06.24
11:13
Розділ ІV. ПЕРША ЗУСТРІЧ: ЗІТКНЕННЯ ДВОХ СВІТІВ
«Травень розсипав цвіт над Реймсом,
кам’яні химери застигли у німому подиві.
Вона йде по кубах холодного каміння,
двадцятирічна весна у вишитих шатах.
Поруч – король, сивий від битв і років,
дивиться
2026.06.24
08:11
consider death
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
2026.06.24
06:54
Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
2026.06.23
20:42
Більш не буде тут такої ось, як ти
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
2026.06.23
18:31
Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги.
Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Вірші
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
Я гад, я змій, наспів мій час −
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
