Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Вірші
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
Я гад, я змій, наспів мій час −
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
Пора міняти шкіру.
Сьогодні буду злий на вас
Та завадкий на віру,
Бо доля змієва пласка,
Те знаєте тепер ви.
Сповзає з полоза луска,
Свербить і дражнить нерви.
Піски терпужать нас нудні,
З будяччям бій ведемо,
Але бували й інші дні
За давнього Едему.
Тоді в підніжку я сидів
При троні Всеблагого
І слухав спів, і їв плодів,
І ревно славив Бога.
Вдалась картина та митцю
Й таке було б довіку,
Та закортілося Вітцю
Зліпити чоловіка.
Зажурно Богові здалось
Творити лиш худобу,
То й захотілося когось
Явить собі в подобу.
І скоро вже стояло те
Нещастя перед нами:
Безхвосте, голе та бліде,
З кощавими ногами;
Ані луски, ані пера,
Незґрабне і пропаще.
Відверто мовлячи − мара,
Творіння не найкраще!
І проказав йому Творець,
Обмивши з себе глину:
„Прошкуй до раю навпростець,
Та зваж, коханий сину:
Твоя земля й твоя вода,
Пануй вночі та зрання,
Але гляди − не їж плода
Із дерева пізнання!“
Мені ж було, немов мороз
Побрав до рухів змогу.
Я до Всевишнього приповз
І так відкрився Богу:
„Тобі співатиму хвальбу,
Мій царю, аж до гроба,
Але, даруй свому рабу,
Оця твоя подоба…
Воно ж не має ні жала,
Ні пазурів, ні вовни,
Ні крил, ні м’язива вола,
Ні ланей ніг проворних.
А отже заздритиме нам
Заславши серце тінню;
Китам − за плин, за лет − орлам,
Що грають з височінню.
Й уже не випнеться воно
Зі мстивого болота,
Гризота пхне його на дно
Й посуне на підлоту.
Іще зазнаємо оман −
Замало нам не стане,
Бо в кого пазурів нема,
Той підступом дістане!“
Творця задума пойняла,
Тоді промовив строго:
„Не пхай гадючого жала
До промислу Мойого!
То діло мізків не твоїх,
Ще знався ти б на цьому!“
І я відповз… і я затих…
Якби ж було й по всьому!
Та скоро трапилися в нас
Негідності всілякі:
Хтось райські яблука потряс
І відламав гілляку,
Ще й понадкушував собі,
Було б йому вдавиться;
Гніздо сороче на вербі
Дістав, зобидив птицю.
Борсук сполоханий примчав:
Упхнули в нору стовбур!
Я пильнував, але мовчав −
Таки ж бо змій − не бовдур!
Але коли кістки свині,
Знак лютої розправи,
Знайшли, відкрилося мені:
Ставати час до справи!
Бо хто врятує любий рай,
Звідкіль впаде підмога?
І не проси, і не благай,
Не колінкуй до Бога…
Прийшов до нас поганий гість,
Хоч Божої й подоби,
Бо кожен звір з потреби їсть
І тільки цей − з жадоби!
Ваги задума додала
Немов моїм повікам
І я знайшов, як без жала
Забити чоловіка.
Якраз йому Велитель мій
Створив на поміч жінку,
До неї й підкотився змій
З віночком із барвінку:
„Прийми, русявко, цей разок
Небесного суцвіття.
Твій муж − хоробрості зразок,
Ти − найгарніша в світі!
Але послухай, молода
Красо, моє зізнання:
Якби вкусили ви плода
Із дерева пізнання
То б вам відкрилися при цім
Найглибші таємниці:
Чому рука мовчить в руці,
Чом шаленіють птиці,
Коли весніє Божий рай,
Всю ніч аж до знемоги…
Самі в ту мить, запам’ятай,
Ви станете, мов боги!“
Збігає день, хвала Творцю,
Та й дме не знати звідки…
Пора закінчувати цю
Печальну оповідку.
Почвар силкуючи обох
До звабного ігрища,
Плекав надію я, що Бог
Їх за непослух знищить!
І знову в Отчому раю
Спізнаємо ми згоду,
Й печаль забуду я свою,
Немов малу пригоду.
Але, на подив, Той, що є
Не стримав заповіту
І відпустив добро своє
Плодитися по світу.
Мене ж прокляв… Метнув зимі
Навстріч в холодне поле…
А чоловік?.. Та ви й самі
Те знаєте, братове!
Зміцнів, зхамів… було ягня,
А це − гарчати сміє!
Та ще й насичений знанням
З намов дурного змія!
Струїв степи, спалив ліси,
Звірин понищив бідних;
А як навчився, бісів син,
Глитать собі подібних!
Вже й небо в сажі, труп та пень
За ним, як чорні лави…
О ні, Всетворче, шостий день
Тобі не збільшив слави!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
