Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Вірші
Вихід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вихід
1
Наобіцяй мені Обіцяного Краю,
Що в ньому рік молочних понад край.
Сподобиш: я ще скибку з нього вкраю,
Либонь не вкраду… дармо не карай…
Я сто століть не чув погук Побіди,
Лише плачів скородив гами альт.
В новім Єгипті зводять піраміди
І я лупаю бронзою базальт.
Та альт умре. На здогад манускрипту
Залишать скрик наднільські плаксії.
Всі десять кар, що ти післав Єгипту,
Чомусь на плечі падають мої.
Бо в нас отут лишень царів долини,
Прегарні труни вибраних мерців.
Твоїх рабів забронзовілі спини,
Неначе брук під шинами тельців.
Бо в нас отут безживні брязки блиску,
Крізь дику ніч − істерика вогнів.
Хіба знайдеш із хлопчиком колиску,
Коли в паркани вже затисли Ніл?
Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
В чужих богів не вижебрать добра.
Наобіцяй мені Обіцяного Краю
На західному березі Дніпра…
2
Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
Тесальник брил в пустелі я вмираю,
В притінкові кривавої гори.
Вона зп’ялась вже ген до половини.
Мене потовк наглядач без провини,
Немовби кедра вилупив з кори.
Та дивина: вже й той житець шеолу.
Його забив, діставши шаблю голу,
Один вояк, й утік тії ж пори.
Казали, буцім звуть його Мойсеєм,
Із наших він, але з нагоди сеї
Мені вже Сущий втіхи не створив.
Звідкіль прийшов ти, рабський рятівниче?
Життя кладу − Ягве тебе покличе
На відшуки Аврамових дубів.
Марнота все − не знати вам свободи,
Скоріше Ніл заверне жовті води,
Бо волі дух убійний для рабів!
Ми триста літ чужі плекали добра,
Відколи Йосип, гетьман прехоробрий,
Цареві в пояс голову схилив.
Даремно ж ти вихнув жалом домахи:
Рабові втіха − пригірщ соломахи
Та куций сон про давню тінь олив.
Яка ж ти чорна, кров каменотеса.
З пісків Сахари, сяйних, наче плеса,
На запах твій підкрався скорпіон.
Пустельний кат, вірніший ніж Феміда.
Рабові склепом стане піраміда,
Немов той раб − всерабський фараон.
3
Ми триста літ чужі плекали добра,
Чужим царям втлумачували сни.
Наш батько − Йосип, мудрий, наче кобра,
І наче віл, сумирний та пісний.
Всевладний перстень, край оази хата,
Жар-колісниця впряжена у цуг,
Покірна челядь, віддана Осната,
Оброть на шиї − золотий ланцюг!
Чого ще треба ловкому рабові?
Доточуй збіжжя панові в кагат.
Десь Ханаан без хліба й без любові,
А тут Єгипет − сонний ситий гад…
Ідуть брати, відломиш їм кавалка,
Нехай їдять, і не згадаєш зла;
А десь тим часом знов купецька валка
Ясир до Потіфара повезла.
В далеку Чудь укотре гнати струга,
Нести Христа нехрещеній юрбі,
Усім світам подарувати плуга…
Лемішку з гички − лишити собі…
О земле снів, де правлять фарисеї,
Де в чорнім ґлеї топляться громи,
Чому так рідко родиш ти Мойсеїв,
Чому так рясно Йосипів самих?
4
Де в чорнім ґлеї топляться громи,
Де ріки молоком сочаться й медом,
Де вільний хлоп одвік не чувся смердом,
Якогось дня рабами стали ми.
Нас не посів ні цар, ні хижий хан,
Хоча й стояв Бату під Вічним Градом;
Либонь то душі нам побило градом,
Що ми забули любий Ханаан.
Отари множив зманливий Гошен
І гладшав люд з єгипетських наїдків,
Але ковтав шеол свободи свідків,
Земля ж родила, та рабів лишень…
З дорідних паш раділи скотарі,
Чужі жерці товкли привабно в било
І новий родич плескав незлобиво:
„Да мы же братья, что ни говори!“
Уже й дітва, що годі їй до стель,
Пищала: „што“, кепкуючи із мами,
Старійшини ж хитали головами:
„Нам ліпше рабство, ніж пісок пустель!..“
Сінай для тих обернеться гробом,
Хто манни ждав, ждучи в барханах Сіна.
Від нераба одна в раба відміна,
Що раб не прагне стати нерабом!
5
В прегарний Край, де мліло Боже мливо,
Ви Йосипа кістки внесли дбайливо,
Невгавного ж Мойсея хирний порох
Ізвітрів ненабридливо та скоро…
Наобіцяй мені Обіцяного Краю,
Що в ньому рік молочних понад край.
Сподобиш: я ще скибку з нього вкраю,
Либонь не вкраду… дармо не карай…
Я сто століть не чув погук Побіди,
Лише плачів скородив гами альт.
В новім Єгипті зводять піраміди
І я лупаю бронзою базальт.
Та альт умре. На здогад манускрипту
Залишать скрик наднільські плаксії.
Всі десять кар, що ти післав Єгипту,
Чомусь на плечі падають мої.
Бо в нас отут лишень царів долини,
Прегарні труни вибраних мерців.
Твоїх рабів забронзовілі спини,
Неначе брук під шинами тельців.
Бо в нас отут безживні брязки блиску,
Крізь дику ніч − істерика вогнів.
Хіба знайдеш із хлопчиком колиску,
Коли в паркани вже затисли Ніл?
Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
В чужих богів не вижебрать добра.
Наобіцяй мені Обіцяного Краю
На західному березі Дніпра…
2
Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
Тесальник брил в пустелі я вмираю,
В притінкові кривавої гори.
Вона зп’ялась вже ген до половини.
Мене потовк наглядач без провини,
Немовби кедра вилупив з кори.
Та дивина: вже й той житець шеолу.
Його забив, діставши шаблю голу,
Один вояк, й утік тії ж пори.
Казали, буцім звуть його Мойсеєм,
Із наших він, але з нагоди сеї
Мені вже Сущий втіхи не створив.
Звідкіль прийшов ти, рабський рятівниче?
Життя кладу − Ягве тебе покличе
На відшуки Аврамових дубів.
Марнота все − не знати вам свободи,
Скоріше Ніл заверне жовті води,
Бо волі дух убійний для рабів!
Ми триста літ чужі плекали добра,
Відколи Йосип, гетьман прехоробрий,
Цареві в пояс голову схилив.
Даремно ж ти вихнув жалом домахи:
Рабові втіха − пригірщ соломахи
Та куций сон про давню тінь олив.
Яка ж ти чорна, кров каменотеса.
З пісків Сахари, сяйних, наче плеса,
На запах твій підкрався скорпіон.
Пустельний кат, вірніший ніж Феміда.
Рабові склепом стане піраміда,
Немов той раб − всерабський фараон.
3
Ми триста літ чужі плекали добра,
Чужим царям втлумачували сни.
Наш батько − Йосип, мудрий, наче кобра,
І наче віл, сумирний та пісний.
Всевладний перстень, край оази хата,
Жар-колісниця впряжена у цуг,
Покірна челядь, віддана Осната,
Оброть на шиї − золотий ланцюг!
Чого ще треба ловкому рабові?
Доточуй збіжжя панові в кагат.
Десь Ханаан без хліба й без любові,
А тут Єгипет − сонний ситий гад…
Ідуть брати, відломиш їм кавалка,
Нехай їдять, і не згадаєш зла;
А десь тим часом знов купецька валка
Ясир до Потіфара повезла.
В далеку Чудь укотре гнати струга,
Нести Христа нехрещеній юрбі,
Усім світам подарувати плуга…
Лемішку з гички − лишити собі…
О земле снів, де правлять фарисеї,
Де в чорнім ґлеї топляться громи,
Чому так рідко родиш ти Мойсеїв,
Чому так рясно Йосипів самих?
4
Де в чорнім ґлеї топляться громи,
Де ріки молоком сочаться й медом,
Де вільний хлоп одвік не чувся смердом,
Якогось дня рабами стали ми.
Нас не посів ні цар, ні хижий хан,
Хоча й стояв Бату під Вічним Градом;
Либонь то душі нам побило градом,
Що ми забули любий Ханаан.
Отари множив зманливий Гошен
І гладшав люд з єгипетських наїдків,
Але ковтав шеол свободи свідків,
Земля ж родила, та рабів лишень…
З дорідних паш раділи скотарі,
Чужі жерці товкли привабно в било
І новий родич плескав незлобиво:
„Да мы же братья, что ни говори!“
Уже й дітва, що годі їй до стель,
Пищала: „што“, кепкуючи із мами,
Старійшини ж хитали головами:
„Нам ліпше рабство, ніж пісок пустель!..“
Сінай для тих обернеться гробом,
Хто манни ждав, ждучи в барханах Сіна.
Від нераба одна в раба відміна,
Що раб не прагне стати нерабом!
5
В прегарний Край, де мліло Боже мливо,
Ви Йосипа кістки внесли дбайливо,
Невгавного ж Мойсея хирний порох
Ізвітрів ненабридливо та скоро…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Прощавай, моя горда..."
• Перейти на сторінку •
" Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус"
• Перейти на сторінку •
" Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус"
Про публікацію
