Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Літ_дурдом
Всім перекладачам із одного атасму в інший
Живу у цей навколо лютий безум -із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...
Джерела:
Живу. Учусь я ненавидеть злато. В.Х. (из И. П.)
Живу. Учусь я ненавидеть злато,
Познав покой и счастия и гроз.
И женщины (волнением объяты)
Дрожат и косы кутают в мороз.
В зеницах заблудился я и в звездах,
Пропах мой хлеб церквями и вином.
И глубоко во мне скрипит колодец,
Идет мой правнук от него с Днепром.
Печаль все гуще. Всхлипы мотыльковы.
И в одиночестве из носа кровь.
И мелет кто-то туго и медово
Мои секунды в полноте стихов...
11.04.2012
И. П. "Живу. Учусь.." М.Я. Русская интерпретация
Живу. Учусь к деньгам быть ненавистным,
Познавший счастье в грозах и в тиши.
И трепет кос подруги мои в льдистый
Мороз вплетают, слёзно хороши.
Я заблудился в звёздах и зеницах,
Пропах мой хлеб церквами и вином.
Скрипит во мне глубокая криница,
Как правнук от неё идёт с Днепром.
Густеет грусть. И бабочка вздыхает.
И носом кровь, когда наедине.
И так натужно кто-то растирает
Секунды слов, живущие во мне.
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги Ч.Ж. (Из И.П.)
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги,
Познавши счастье радуги и гроз.
И женщины мои, роняя серьги,
Тугие косы кутают в мороз.
Я заблудился в зорях и ресницах,
Пропах мой хлеб собором и вином.
И в глубине меня скрипит криница,
Мой правнук от неё идёт с Днепром.
Тоска густеет. Бабочка вздыхает.
И в тишине из носа льётся кровь.
И кто-то туго, как в меду, вращает
Мои секунды в густоте стихов…
Оригінал: (Знятий автором зі сторінок ПМ)
Живу. Учусь ненавидіти гроші,
Пізнавши щастя спокою і гроз.
Мої жінки (схвильовано хороші)
Тремтячі коси кутають в мороз.
Я заблудився в зорях і зіницях,
Пропах мій хліб церквами і вином.
Десь глибоко в мені скрипить криниця,
Мов правнук йде від неї із Дніпром.
Густіє сум. І схлипує метелик.
І кров із носа люрить в самоті.
І хтось так туго, так медово меле
Мої секунди, віршами густі...
http://maysterni.com/publication.php?id=76481
http://maysterni.com/publication.php?id=76451
http://maysterni.com/publication.php?id=76353
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
