Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Літ_дурдом
Всім перекладачам із одного атасму в інший
Живу у цей навколо лютий безум -із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...
Джерела:
Живу. Учусь я ненавидеть злато. В.Х. (из И. П.)
Живу. Учусь я ненавидеть злато,
Познав покой и счастия и гроз.
И женщины (волнением объяты)
Дрожат и косы кутают в мороз.
В зеницах заблудился я и в звездах,
Пропах мой хлеб церквями и вином.
И глубоко во мне скрипит колодец,
Идет мой правнук от него с Днепром.
Печаль все гуще. Всхлипы мотыльковы.
И в одиночестве из носа кровь.
И мелет кто-то туго и медово
Мои секунды в полноте стихов...
11.04.2012
И. П. "Живу. Учусь.." М.Я. Русская интерпретация
Живу. Учусь к деньгам быть ненавистным,
Познавший счастье в грозах и в тиши.
И трепет кос подруги мои в льдистый
Мороз вплетают, слёзно хороши.
Я заблудился в звёздах и зеницах,
Пропах мой хлеб церквами и вином.
Скрипит во мне глубокая криница,
Как правнук от неё идёт с Днепром.
Густеет грусть. И бабочка вздыхает.
И носом кровь, когда наедине.
И так натужно кто-то растирает
Секунды слов, живущие во мне.
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги Ч.Ж. (Из И.П.)
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги,
Познавши счастье радуги и гроз.
И женщины мои, роняя серьги,
Тугие косы кутают в мороз.
Я заблудился в зорях и ресницах,
Пропах мой хлеб собором и вином.
И в глубине меня скрипит криница,
Мой правнук от неё идёт с Днепром.
Тоска густеет. Бабочка вздыхает.
И в тишине из носа льётся кровь.
И кто-то туго, как в меду, вращает
Мои секунды в густоте стихов…
Оригінал: (Знятий автором зі сторінок ПМ)
Живу. Учусь ненавидіти гроші,
Пізнавши щастя спокою і гроз.
Мої жінки (схвильовано хороші)
Тремтячі коси кутають в мороз.
Я заблудився в зорях і зіницях,
Пропах мій хліб церквами і вином.
Десь глибоко в мені скрипить криниця,
Мов правнук йде від неї із Дніпром.
Густіє сум. І схлипує метелик.
І кров із носа люрить в самоті.
І хтось так туго, так медово меле
Мої секунди, віршами густі...
http://maysterni.com/publication.php?id=76481
http://maysterni.com/publication.php?id=76451
http://maysterni.com/publication.php?id=76353
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
