ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
09:13
СУБОТА, 28-е вересня! Вітаю...
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обклад
ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обклад
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Життя - сад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життя - сад
Тепер дівчата приїздили вранішньою маршруткою в суботу, бо електричкою – то аж по обіді були вдома, а хотіли більше побути зі старим. Заносили в хату торби, цілувалися з мамою та одразу питали – як він?
– Оно, – казала мати, розставляючи міські пундики на полицях буфета і холодильника, – сидить сьогодні цілий день коло мотоцикла, або – коло кози в хліві, або, як зараз – на лаві в садку, – він подовгу сидів тепер на одному місці.
– Ходімо, привітаємося, хай знає, що ми вже тут!
Утрьох вони сиділи під шовковицею – старий у плюшевій жилетці, чоловік – якби існував бальзаківський вік для чоловіків, то цей би належав якраз до такого віку, та хлопець, такий собі – хлопець, як хлопець. Звільна перемовлялися.
– Наче жив – наче й не жив, – сапав старий – йому важко було балакати після інсульту. – Тільки й то, що дівчата повиростали. Ге, наче цілий вік отуто просидів, на ослоні. А замолоду хотів у го́род!
– Бо в го́род тре їхати, – гарячково підхопив парубок. – Там і робота, й люди… городські, і дівчата…
– Еге, дівчата, – продовжив той, що бальзаківського віку. – Там гляди, ще таку дівку надибаєш – з торбою пустить!
– Я знаю! – затявся хлопець.
Старий зітхнув:
– Знає… Наче й знав, а до Захарчиної за греблю хіба антипко повабив? Добре – Катеринця за барки та додому…
– Нащо його згадувать?.. – дратувався той, що середнього віку. – Кінь на чотирьох і то…
– Катеринця мене держала – ого! – ніби не чуючи роздратування співрозмовника, продовжував старий. Якби не вона… кебетна жінка – то не кабанячий хвіст!
– Кебетна… – не вгавав "бальзаківець". – Кажу: не берім качок бо подешевшають пізніше, то хіба ж… тридцять рублів наче в…
– Бо сільські дурні! – підхопив хлопець. Я ось у го́род…
– Го́род – го́род! – роздратованість ощадливого "бальзаківця" знайшла вдячний ґрунт. – Ну подався – курить навчили, пить навчили, Хлянька ноги розставила – ото й поліз туди наче на мед… А чим кінчилось? Півхати одняли, за аборт сплати… добре, що мати назад забрала…
– Сашко казав – до сестри на квартиру пустить, – гнув своєї парубок, – а там – комбінат на чергу ставить...
– Поставити то поставить, а тільки дожидать тії квартири… діти повиростають, а ти все…
– Що б я робив оце теперки в квартирі… – озвався старий. – Сидів би наче в тюрмі, а це осьо в садочку собі…
– Цілий вік у колгоспі? – вибухнув хлопець. – Та ніколи!
– Були колгоспи – нема колгоспів, – а садочок як був, так і є…
– Воно можна й у колгоспі, – погодився середній за віком. – Ще, як украсти дають… Чого – й построїться помогли… А молодиці які в нас… ги! І нащо женитися спішив? Як зав'язала вузлом – не дихни!
– Без Катеринці пропав би – спився, зтягався…
– Сашко машину заробив на комбінаті, а ви – вкрасти якби… Що – лантух кукурудзи!
– Машину – то добре, погодився з молодим старий. Тільки з общежитія їхнього всі каліками виходять – або п'яниця, або аліментний…
– Були діла… – мрійливо підтвердив "бальзаківець". А справді – більше трьох год там не видержиш…
– Бо хочеться ж інтересно життя прожить! – виклав останній аргумент парубок.
– То так, але, де медом помазано – там і бджоли! – скрушно хитнув головою старший.
– Бджоли тут! – обвів поглядом садочок старий. – Гудуть собі… А ти живи та слухай…
Розігнавшись, дівчата раптом спинилися біля хвірточки.
– З ким це він? Чуєш – балакає!
– Та сам із собою. Хіба тобі мама не казала?
Червень 2011
– Оно, – казала мати, розставляючи міські пундики на полицях буфета і холодильника, – сидить сьогодні цілий день коло мотоцикла, або – коло кози в хліві, або, як зараз – на лаві в садку, – він подовгу сидів тепер на одному місці.
– Ходімо, привітаємося, хай знає, що ми вже тут!
Утрьох вони сиділи під шовковицею – старий у плюшевій жилетці, чоловік – якби існував бальзаківський вік для чоловіків, то цей би належав якраз до такого віку, та хлопець, такий собі – хлопець, як хлопець. Звільна перемовлялися.
– Наче жив – наче й не жив, – сапав старий – йому важко було балакати після інсульту. – Тільки й то, що дівчата повиростали. Ге, наче цілий вік отуто просидів, на ослоні. А замолоду хотів у го́род!
– Бо в го́род тре їхати, – гарячково підхопив парубок. – Там і робота, й люди… городські, і дівчата…
– Еге, дівчата, – продовжив той, що бальзаківського віку. – Там гляди, ще таку дівку надибаєш – з торбою пустить!
– Я знаю! – затявся хлопець.
Старий зітхнув:
– Знає… Наче й знав, а до Захарчиної за греблю хіба антипко повабив? Добре – Катеринця за барки та додому…
– Нащо його згадувать?.. – дратувався той, що середнього віку. – Кінь на чотирьох і то…
– Катеринця мене держала – ого! – ніби не чуючи роздратування співрозмовника, продовжував старий. Якби не вона… кебетна жінка – то не кабанячий хвіст!
– Кебетна… – не вгавав "бальзаківець". – Кажу: не берім качок бо подешевшають пізніше, то хіба ж… тридцять рублів наче в…
– Бо сільські дурні! – підхопив хлопець. Я ось у го́род…
– Го́род – го́род! – роздратованість ощадливого "бальзаківця" знайшла вдячний ґрунт. – Ну подався – курить навчили, пить навчили, Хлянька ноги розставила – ото й поліз туди наче на мед… А чим кінчилось? Півхати одняли, за аборт сплати… добре, що мати назад забрала…
– Сашко казав – до сестри на квартиру пустить, – гнув своєї парубок, – а там – комбінат на чергу ставить...
– Поставити то поставить, а тільки дожидать тії квартири… діти повиростають, а ти все…
– Що б я робив оце теперки в квартирі… – озвався старий. – Сидів би наче в тюрмі, а це осьо в садочку собі…
– Цілий вік у колгоспі? – вибухнув хлопець. – Та ніколи!
– Були колгоспи – нема колгоспів, – а садочок як був, так і є…
– Воно можна й у колгоспі, – погодився середній за віком. – Ще, як украсти дають… Чого – й построїться помогли… А молодиці які в нас… ги! І нащо женитися спішив? Як зав'язала вузлом – не дихни!
– Без Катеринці пропав би – спився, зтягався…
– Сашко машину заробив на комбінаті, а ви – вкрасти якби… Що – лантух кукурудзи!
– Машину – то добре, погодився з молодим старий. Тільки з общежитія їхнього всі каліками виходять – або п'яниця, або аліментний…
– Були діла… – мрійливо підтвердив "бальзаківець". А справді – більше трьох год там не видержиш…
– Бо хочеться ж інтересно життя прожить! – виклав останній аргумент парубок.
– То так, але, де медом помазано – там і бджоли! – скрушно хитнув головою старший.
– Бджоли тут! – обвів поглядом садочок старий. – Гудуть собі… А ти живи та слухай…
Розігнавшись, дівчата раптом спинилися біля хвірточки.
– З ким це він? Чуєш – балакає!
– Та сам із собою. Хіба тобі мама не казала?
Червень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію