Тепер дівчата приїздили вранішньою маршруткою в суботу, бо електричкою – то аж по обіді були вдома, а хотіли більше побути зі старим. Заносили в хату торби, цілувалися з мамою та одразу питали – як він?
– Оно, – казала мати, розставляючи міські пундики на полицях буфета і холодильника, – сидить сьогодні цілий день коло мотоцикла, або – коло кози в хліві, або, як зараз – на лаві в садку, – він подовгу сидів тепер на одному місці.
– Ходімо, привітаємося, хай знає, що ми вже тут!

Утрьох вони сиділи під шовковицею – старий у плюшевій жилетці, чоловік – якби існував бальзаківський вік для чоловіків, то цей би належав якраз до такого віку, та хлопець, такий собі – хлопець, як хлопець. Звільна перемовлялися.
– Наче жив – наче й не жив, – сапав старий – йому важко було балакати після інсульту. – Тільки й то, що дівчата повиростали. Ге, наче цілий вік отуто просидів, на ослоні. А замолоду хотів у го́род!
– Бо в го́род тре їхати, – гарячково підхопив парубок. – Там і робота, й люди… городські, і дівчата…
– Еге, дівчата, – продовжив той, що бальзаківського віку. – Там гляди, ще таку дівку надибаєш – з торбою пустить!
– Я знаю! – затявся хлопець.
Старий зітхнув:
– Знає… Наче й знав, а до Захарчиної за греблю хіба антипко повабив? Добре – Катеринця за барки та додому…
– Нащо його згадувать?.. – дратувався той, що середнього віку. – Кінь на чотирьох і то…
– Катеринця мене держала – ого! – ніби не чуючи роздратування співрозмовника, продовжував старий. Якби не вона… кебетна жінка – то не кабанячий хвіст!
– Кебетна… – не вгавав "бальзаківець". – Кажу: не берім качок бо подешевшають пізніше, то хіба ж… тридцять рублів наче в…
– Бо сільські дурні! – підхопив хлопець. Я ось у го́род…
– Го́род – го́род! – роздратованість ощадливого "бальзаківця" знайшла вдячний ґрунт. – Ну подався – курить навчили, пить навчили, Хлянька ноги розставила – ото й поліз туди наче на мед… А чим кінчилось? Півхати одняли, за аборт сплати… добре, що мати назад забрала…
– Сашко казав – до сестри на квартиру пустить, – гнув своєї парубок, – а там – комбінат на чергу ставить...
– Поставити то поставить, а тільки дожидать тії квартири… діти повиростають, а ти все…
– Що б я робив оце теперки в квартирі… – озвався старий. – Сидів би наче в тюрмі, а це осьо в садочку собі…
– Цілий вік у колгоспі? – вибухнув хлопець. – Та ніколи!
– Були колгоспи – нема колгоспів, – а садочок як був, так і є…
– Воно можна й у колгоспі, – погодився середній за віком. – Ще, як украсти дають… Чого – й построїться помогли… А молодиці які в нас… ги! І нащо женитися спішив? Як зав'язала вузлом – не дихни!
– Без Катеринці пропав би – спився, зтягався…
– Сашко машину заробив на комбінаті, а ви – вкрасти якби… Що – лантух кукурудзи!
– Машину – то добре, погодився з молодим старий. Тільки з общежитія їхнього всі каліками виходять – або п'яниця, або аліментний…
– Були діла… – мрійливо підтвердив "бальзаківець". А справді – більше трьох год там не видержиш…
– Бо хочеться ж інтересно життя прожить! – виклав останній аргумент парубок.
– То так, але, де медом помазано – там і бджоли! – скрушно хитнув головою старший.
– Бджоли тут! – обвів поглядом садочок старий. – Гудуть собі… А ти живи та слухай…

Розігнавшись, дівчата раптом спинилися біля хвірточки.
– З ким це він? Чуєш – балакає!
– Та сам із собою. Хіба тобі мама не казала?


Червень 2011