ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб

Юрій Гундарєв
2025.04.11 09:34
На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щ

Віктор Кучерук
2025.04.11 08:07
Квітень. Ранок. Вітер. Сніг.
Холодно до дрожі.
Показати на поріг
Лютому не можу.
Білосніжна бахрома
Позбавляє зору, –
Видалятися зима
Не бажає з двору.

Микола Соболь
2025.04.11 05:21
До адміністрації. Хочу нагадати, як адміни сварили мене за публікацію двох творів підряд і видаляли на свій розсуд, бо тема торкалася одного недоторканого автора порталу, який пописував російською. А тут заходжу і бум авторів по два твори підряд і око ад

Микола Соболь
2025.04.11 05:15
Це вже було і місто це, і сніг,
і квітень, що пече мені у грудях,
бо замітає все, неначе грудень,
і слід кота кудись через поріг
у невідомість, у тернисту млу,
синичка попід вікнами заплаче,
вона весни чекала нетерпляче,
а небо їй вернуло зиму злу,

Олена Малєєва
2025.04.10 23:03
Стукає серце шпарко:
Спогади - товарняк.
Тягнуться гулко, різко...
З втомою позаяк.

Позаминулоріччя
Все ще у груди б'є
Важко-тугий наплічник.

Олена Малєєва
2025.04.10 22:08
Я сховаюся в своє світло
Най осяє мене цей промінь
Най тече і тече невпинно
Переповнює павідь, повінь.

Повінь повна яскраво-сяйва,
Річка тепла зірчасто-свіжа.
Я скупаюся в ній осяйна,

Олександр Сушко
2025.04.10 21:40
Вірш покладено на музику Сергія Степаненка.

https://youtu.be/VGCdBAGKmn4

Борис Костиря
2025.04.10 21:27
Чи можуть ідеї вивітритися
із голови?
Чи можна їх розхлюпати,
як воду у відрі?
Вони невідомо як з'являються
і невідомо куди зникають.
Ідеї невловимі, як нейтрино.
Щойно вони були
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Інна Нежуріна (1982) / Поеми

 Перевтілення в сонетах (вінок сонетів)
ПЕРЕВТІЛЕННЯ В СОНЕТАХ

І
Створила день, що стане невмирущим,
Запахне мною літер таємниця.
Чекатиме журавликів криниця,
Обмотана плющем в правічній пущі.

Коли мені спіткнутися об хмари –
Нехай вже буде відчаю по вінця.
Ніхто мені не принесе гостинця.
Міняю день омріяний на чвари.

Вустам гарячим відповім брехнею.
Бруківка не відчує слабкість кроку.
Я короную день, що не вмирає.

На рівні задзеркальної ідеї,
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Із вен твоїх, незвідане “кохаю”…


ІІ
Створила день, що стане невмирущим.
І раптом примха грюкнула дверима…
Була дитяча невблаганна рима,
Було життя, достигліше за груші.

Спітніле сонце стало апельсином,
Летіло в синь ліфтами хмародерів.
Лишалася буденність на папері,
Романтика ховалася під тином.

Ми пізнанням впивалися, мов соком.
Оголені ясніли горизонти.
Ковтаючи римоване свавілля,

Ліпили слів незвершене бароко,
Втішалися шаленістю екстріму.
Вдихали дим купальського весілля…



ІІІ
Запахне мною літер таємниця.
Аби лиш думка мною не запахла…
…Торкали зимно синьо-білі кахлі
Холодний крок, гартований, мов криця.

Горбатилися тіні гарячково,
Примарність мрій вражала кривизною.
Акустика наповнилась тобою.
Напівжиття спинилось на півслові.

Напівсльозою плакала клепсидра,
Бриніла морем стрункість кипарису.
Перестороги нагострили жала.

Відвертість, вимагаючи субтитрів…
Вже хаосу джерела розлилися…
Ми зраду за фіранкою сховали

ІV
Чекатиме журавликів криниця,
Любисток простелятиме на зрубі,
(Жага цілунку залоскоче губи)
Цеберка наливатиме по вінця.

Зашелестить тобою ностальгія –
По небу журавлями розлетиться…
Незайманість достиглої суниці
Породить неприборканість повії.

Весна промчала першими громами,
Із пазухи сипнула ластовиння.
Мені казати щось забракло світла.

Втішаюсь спорожнілими чутками,
Вже приросла до відчаю корінням.
Я замість віршів продукую мітли…


V
Мелодія “До Елізи” Бетховена
Обмотана плющем в правічній пущі,
Хоча б на мить в собі відчую тура.
Загомонять затерті партитури,
Зашелестять спорідненістю душі.

Навколо мене зеленіють мури.
Псалмами перечитую адреси.
Словами плагіуючи до Лесі,
Життя іде і все без коректури.

Коли заснуть останні дифірамби,
Коли рядки не графоманять ниці,
Кохання перетворює в черницю…

Кохання з вітром закружляє самбу…
Позаздрю щиро вкотре тій Елізі…
Бажаючи душевного стриптизу.

VI
Коли мені спіткнутися об хмару,
То як їй обернутися на камінь?
Неначе муха у віконній рамі –
Змовкаю від удару до удару.

У натовпі стаю хамелеоном.
У мареві постійних медитацій
Відчую запізнілий дух акацій?
У відчаї льодяником схолону.

Мене засмокче ніжність павутини,
Хитаючи тенетами лаштунки,
Даруючи цукерки і цілунки.

Хмаринки пролетять разюче сині…
Без таїни залишу сповідальню –
Лишень відчую пазурі безжальні.


VII
Нехай же буде відчаю по вінця.
Перетвори мене в прозору згубу.
Я обпікаю душу через губи.
Я із життя сотаю небилиці.

Дзижчанням неприборканого рою
Порожній вулик плаче на горищі.
Даремно, що насправді то лиш миші.
В недогризках медового спокою

Задзеленчу небажаним “прокинься”.
Червонобокий вересень втопився
В безмежності небесного сувою.

Не вірячи у вигнутість підкови,
Прогіркне думка духом полиновим.
По вінця наливаюся тобою.

VIII
Ніхто мені не принесе гостинця…
У різні боки розлечусь плодами.
Побризкуючи соком під ногами,
Черешні висихають поодинці…

Не довелося тішитись вустами,
Палахкотіти в серці-намистинці…
Таки буває відчаю по вінця,
У келиху, що піниться сльозами.

Усе налите вип’ється чи висхне.
Я заквітчаю день болиголовом.
Чому це пам’ять вічно-мармурова?

Коли скрипаль у спориші затихне,
Тихесенько торкну клавіатуру,
Змальовуючи пам’ять із натури.


IX
Міняю день омріяний на чвари,
Чотирикутний простір – на плацкарту.
Метеликом, що спалення не вартий,
Я вимагаю в тебе іншу кару.

Існую поза простором Декарта,
Шукаю сміх серед сміття базару.
Блазнює серед натовпу гітара,
Слова сховались в тріщинах асфальту.

Ковтаю з пивом пил твого вокзалу,
Колишній день лишаю у вагоні.
Я свій тріумф засвідчую перонам.

…у довгій черзі тиснулись хвилини,
і почуття у кроках пульсували
несли до купи спокою частини.

X
Вустам гарячим відповім брехнею.
Під капелюхом задрімає сором.
Протупотять подряпані підбори
Нахабністю вечірньої алеї.

Від перевтілень засміється горе
Акустикою спорожнілих келій.
Нехай для мене пробивають стелю,
Бо я не встигла полічити зорі.

Ховаючи розтріпані принади,
На хмарах сонно розляглися мрії
У порожнечу покотилось диво.

Уява витанцьовує свічадом,
І замість тебе ковдра плечі гріє.
Протистояння захлинулось гнівом.


XI
Бруківка не відчує слабкість кроку –
Вона вже за століття збайдужіла.
Наповню простір лиш тремтінням тіла,
Що вирвалось на волю ненароком.

Щока солоність болю спокусила…
У пам’яті безмежно-синьоокій
Осотом розростається неспокій,
Що виполоти весь не стало сили.

Вартує гордість стрункістю торшера
І дивні на стіні кладе малюнки.
На ряднинки потчуть душі лаштунки.

Майбутній день – така собі химера –
Відірветься від пам’яті плодами
Й покотиться солоними стежками.


XII
Я короную день, що не вмирає.
Хвилинами на кшалт придворних пані
Застигли почуття у чорній рамі.
…сьогодні вкотре ріжуть караваї.

Дорога розляглася під ногами,
Земля лікує пам’ять молочаєм.
Цнотливо, по-сільському привітаю
Коханого… колискою… плодами…

Одна з моїх найбільших коронацій
Перекотилась повагом за обрій.
Не встигне вечір віддано-хоробрий

Запахнути нектарами акацій.
Хвилинками посиплять метеори.
А ми таки лишаємось у вчора.


XIII
На рівні задзеркальної ідеї
Марніє місто браком оксамиту,
Балкони виставляючи невмиті.
Шукає думка в думці панацею.

Лишилось келих ласкою налити,
І лихо увінчаєм нічиєю…
Нехай заллються реготом алеї,
Бо я себе таки навчила жити.

І врешті-решт навчилася мовчати…
На зовні проломилася стіною.
Занепокоїв будень білизною.

В короткочасній сірості квадратів
Верандою запахло й кипарисом…
І лагідно поскрипує колиска.


XIV
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Тримає жар березове поліно
У несвоїй обителі гостинно
Панує ненав’язлива морока.

Ноктюрном сходиш з клавіш піаніно…
(Це все до мене сталось ненароком)
Я небо потрясу електрошоком –
З натури намалюємо картини…

Я звикла вже давно ходити біля
І на плечах свої носити рими.
Тебе укотре оживляю ними.

З набігами хвилинного безсилля
Змагаюся, складаючи сонети,
Із жінки перевтілююсь в поета.


XV
Із вен твоїх, незвідане кохаю,
Я вкотре виринаю проти течій.
Спіткають скрізь недосконалі речі –
Дичавість світу запиваю чаєм,

У натовпі шукаючи доречність…
Воно колись-таки допомагає.
Збирання недостиглого врожаю,
Коли душа готується до втечі.

Тремтінням розгойдалася на дзвоні,
Щоб з резонансу розпочати мандри.
В зворотній бік прокручуються кадри,

І ностальгія плаче у вагоні…
Минає день, що стане невмирущим.
А я від того стала тільки дужча.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-30 22:11:24
Переглядів сторінки твору 1659
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.514 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.463 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.04.30 22:15
Автор у цю хвилину відсутній