
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.18
21:32
Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.
Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.
Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
2025.08.18
20:07
До літаків підігнали авто,
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…
Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…
Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
2025.08.18
12:52
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
2025.08.18
12:36
Дональд Трамп і путін вова
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
2025.08.18
10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
2025.08.18
06:51
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
2025.08.18
06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
2025.08.17
22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
2025.08.17
21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
2025.08.17
20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
2025.08.17
20:33
Нещодавно один мій хороший знайомий, також лікар, але не психіатр, попросив мене зробити допис про вплив ШІ на психіку людини. Відповідь можна було б вмістити в одне речення: "При правильному користуванні технології ШІ не становлять небезпеки, а стають д
2025.08.17
17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
2025.08.17
08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
2025.08.17
01:24
У світі, де шум став фоновим режимом, тиша перетворилася на рідкісний артефакт. Ми заповнюємо її музикою, подкастами, порожніми розмовами, нескінченною стрічкою новин. Вона лякає, бо змушує нас залишитися сам на сам з тим, що ми так ретельно намагаємося і
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Інна Нежуріна (1982) /
Поеми
Перевтілення в сонетах (вінок сонетів)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перевтілення в сонетах (вінок сонетів)
ПЕРЕВТІЛЕННЯ В СОНЕТАХ
І
Створила день, що стане невмирущим,
Запахне мною літер таємниця.
Чекатиме журавликів криниця,
Обмотана плющем в правічній пущі.
Коли мені спіткнутися об хмари –
Нехай вже буде відчаю по вінця.
Ніхто мені не принесе гостинця.
Міняю день омріяний на чвари.
Вустам гарячим відповім брехнею.
Бруківка не відчує слабкість кроку.
Я короную день, що не вмирає.
На рівні задзеркальної ідеї,
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Із вен твоїх, незвідане “кохаю”…
ІІ
Створила день, що стане невмирущим.
І раптом примха грюкнула дверима…
Була дитяча невблаганна рима,
Було життя, достигліше за груші.
Спітніле сонце стало апельсином,
Летіло в синь ліфтами хмародерів.
Лишалася буденність на папері,
Романтика ховалася під тином.
Ми пізнанням впивалися, мов соком.
Оголені ясніли горизонти.
Ковтаючи римоване свавілля,
Ліпили слів незвершене бароко,
Втішалися шаленістю екстріму.
Вдихали дим купальського весілля…
ІІІ
Запахне мною літер таємниця.
Аби лиш думка мною не запахла…
…Торкали зимно синьо-білі кахлі
Холодний крок, гартований, мов криця.
Горбатилися тіні гарячково,
Примарність мрій вражала кривизною.
Акустика наповнилась тобою.
Напівжиття спинилось на півслові.
Напівсльозою плакала клепсидра,
Бриніла морем стрункість кипарису.
Перестороги нагострили жала.
Відвертість, вимагаючи субтитрів…
Вже хаосу джерела розлилися…
Ми зраду за фіранкою сховали
ІV
Чекатиме журавликів криниця,
Любисток простелятиме на зрубі,
(Жага цілунку залоскоче губи)
Цеберка наливатиме по вінця.
Зашелестить тобою ностальгія –
По небу журавлями розлетиться…
Незайманість достиглої суниці
Породить неприборканість повії.
Весна промчала першими громами,
Із пазухи сипнула ластовиння.
Мені казати щось забракло світла.
Втішаюсь спорожнілими чутками,
Вже приросла до відчаю корінням.
Я замість віршів продукую мітли…
V
Мелодія “До Елізи” Бетховена
Обмотана плющем в правічній пущі,
Хоча б на мить в собі відчую тура.
Загомонять затерті партитури,
Зашелестять спорідненістю душі.
Навколо мене зеленіють мури.
Псалмами перечитую адреси.
Словами плагіуючи до Лесі,
Життя іде і все без коректури.
Коли заснуть останні дифірамби,
Коли рядки не графоманять ниці,
Кохання перетворює в черницю…
Кохання з вітром закружляє самбу…
Позаздрю щиро вкотре тій Елізі…
Бажаючи душевного стриптизу.
VI
Коли мені спіткнутися об хмару,
То як їй обернутися на камінь?
Неначе муха у віконній рамі –
Змовкаю від удару до удару.
У натовпі стаю хамелеоном.
У мареві постійних медитацій
Відчую запізнілий дух акацій?
У відчаї льодяником схолону.
Мене засмокче ніжність павутини,
Хитаючи тенетами лаштунки,
Даруючи цукерки і цілунки.
Хмаринки пролетять разюче сині…
Без таїни залишу сповідальню –
Лишень відчую пазурі безжальні.
VII
Нехай же буде відчаю по вінця.
Перетвори мене в прозору згубу.
Я обпікаю душу через губи.
Я із життя сотаю небилиці.
Дзижчанням неприборканого рою
Порожній вулик плаче на горищі.
Даремно, що насправді то лиш миші.
В недогризках медового спокою
Задзеленчу небажаним “прокинься”.
Червонобокий вересень втопився
В безмежності небесного сувою.
Не вірячи у вигнутість підкови,
Прогіркне думка духом полиновим.
По вінця наливаюся тобою.
VIII
Ніхто мені не принесе гостинця…
У різні боки розлечусь плодами.
Побризкуючи соком під ногами,
Черешні висихають поодинці…
Не довелося тішитись вустами,
Палахкотіти в серці-намистинці…
Таки буває відчаю по вінця,
У келиху, що піниться сльозами.
Усе налите вип’ється чи висхне.
Я заквітчаю день болиголовом.
Чому це пам’ять вічно-мармурова?
Коли скрипаль у спориші затихне,
Тихесенько торкну клавіатуру,
Змальовуючи пам’ять із натури.
IX
Міняю день омріяний на чвари,
Чотирикутний простір – на плацкарту.
Метеликом, що спалення не вартий,
Я вимагаю в тебе іншу кару.
Існую поза простором Декарта,
Шукаю сміх серед сміття базару.
Блазнює серед натовпу гітара,
Слова сховались в тріщинах асфальту.
Ковтаю з пивом пил твого вокзалу,
Колишній день лишаю у вагоні.
Я свій тріумф засвідчую перонам.
…у довгій черзі тиснулись хвилини,
і почуття у кроках пульсували
несли до купи спокою частини.
X
Вустам гарячим відповім брехнею.
Під капелюхом задрімає сором.
Протупотять подряпані підбори
Нахабністю вечірньої алеї.
Від перевтілень засміється горе
Акустикою спорожнілих келій.
Нехай для мене пробивають стелю,
Бо я не встигла полічити зорі.
Ховаючи розтріпані принади,
На хмарах сонно розляглися мрії
У порожнечу покотилось диво.
Уява витанцьовує свічадом,
І замість тебе ковдра плечі гріє.
Протистояння захлинулось гнівом.
XI
Бруківка не відчує слабкість кроку –
Вона вже за століття збайдужіла.
Наповню простір лиш тремтінням тіла,
Що вирвалось на волю ненароком.
Щока солоність болю спокусила…
У пам’яті безмежно-синьоокій
Осотом розростається неспокій,
Що виполоти весь не стало сили.
Вартує гордість стрункістю торшера
І дивні на стіні кладе малюнки.
На ряднинки потчуть душі лаштунки.
Майбутній день – така собі химера –
Відірветься від пам’яті плодами
Й покотиться солоними стежками.
XII
Я короную день, що не вмирає.
Хвилинами на кшалт придворних пані
Застигли почуття у чорній рамі.
…сьогодні вкотре ріжуть караваї.
Дорога розляглася під ногами,
Земля лікує пам’ять молочаєм.
Цнотливо, по-сільському привітаю
Коханого… колискою… плодами…
Одна з моїх найбільших коронацій
Перекотилась повагом за обрій.
Не встигне вечір віддано-хоробрий
Запахнути нектарами акацій.
Хвилинками посиплять метеори.
А ми таки лишаємось у вчора.
XIII
На рівні задзеркальної ідеї
Марніє місто браком оксамиту,
Балкони виставляючи невмиті.
Шукає думка в думці панацею.
Лишилось келих ласкою налити,
І лихо увінчаєм нічиєю…
Нехай заллються реготом алеї,
Бо я себе таки навчила жити.
І врешті-решт навчилася мовчати…
На зовні проломилася стіною.
Занепокоїв будень білизною.
В короткочасній сірості квадратів
Верандою запахло й кипарисом…
І лагідно поскрипує колиска.
XIV
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Тримає жар березове поліно
У несвоїй обителі гостинно
Панує ненав’язлива морока.
Ноктюрном сходиш з клавіш піаніно…
(Це все до мене сталось ненароком)
Я небо потрясу електрошоком –
З натури намалюємо картини…
Я звикла вже давно ходити біля
І на плечах свої носити рими.
Тебе укотре оживляю ними.
З набігами хвилинного безсилля
Змагаюся, складаючи сонети,
Із жінки перевтілююсь в поета.
XV
Із вен твоїх, незвідане кохаю,
Я вкотре виринаю проти течій.
Спіткають скрізь недосконалі речі –
Дичавість світу запиваю чаєм,
У натовпі шукаючи доречність…
Воно колись-таки допомагає.
Збирання недостиглого врожаю,
Коли душа готується до втечі.
Тремтінням розгойдалася на дзвоні,
Щоб з резонансу розпочати мандри.
В зворотній бік прокручуються кадри,
І ностальгія плаче у вагоні…
Минає день, що стане невмирущим.
А я від того стала тільки дужча.
І
Створила день, що стане невмирущим,
Запахне мною літер таємниця.
Чекатиме журавликів криниця,
Обмотана плющем в правічній пущі.
Коли мені спіткнутися об хмари –
Нехай вже буде відчаю по вінця.
Ніхто мені не принесе гостинця.
Міняю день омріяний на чвари.
Вустам гарячим відповім брехнею.
Бруківка не відчує слабкість кроку.
Я короную день, що не вмирає.
На рівні задзеркальної ідеї,
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Із вен твоїх, незвідане “кохаю”…
ІІ
Створила день, що стане невмирущим.
І раптом примха грюкнула дверима…
Була дитяча невблаганна рима,
Було життя, достигліше за груші.
Спітніле сонце стало апельсином,
Летіло в синь ліфтами хмародерів.
Лишалася буденність на папері,
Романтика ховалася під тином.
Ми пізнанням впивалися, мов соком.
Оголені ясніли горизонти.
Ковтаючи римоване свавілля,
Ліпили слів незвершене бароко,
Втішалися шаленістю екстріму.
Вдихали дим купальського весілля…
ІІІ
Запахне мною літер таємниця.
Аби лиш думка мною не запахла…
…Торкали зимно синьо-білі кахлі
Холодний крок, гартований, мов криця.
Горбатилися тіні гарячково,
Примарність мрій вражала кривизною.
Акустика наповнилась тобою.
Напівжиття спинилось на півслові.
Напівсльозою плакала клепсидра,
Бриніла морем стрункість кипарису.
Перестороги нагострили жала.
Відвертість, вимагаючи субтитрів…
Вже хаосу джерела розлилися…
Ми зраду за фіранкою сховали
ІV
Чекатиме журавликів криниця,
Любисток простелятиме на зрубі,
(Жага цілунку залоскоче губи)
Цеберка наливатиме по вінця.
Зашелестить тобою ностальгія –
По небу журавлями розлетиться…
Незайманість достиглої суниці
Породить неприборканість повії.
Весна промчала першими громами,
Із пазухи сипнула ластовиння.
Мені казати щось забракло світла.
Втішаюсь спорожнілими чутками,
Вже приросла до відчаю корінням.
Я замість віршів продукую мітли…
V
Мелодія “До Елізи” Бетховена
Обмотана плющем в правічній пущі,
Хоча б на мить в собі відчую тура.
Загомонять затерті партитури,
Зашелестять спорідненістю душі.
Навколо мене зеленіють мури.
Псалмами перечитую адреси.
Словами плагіуючи до Лесі,
Життя іде і все без коректури.
Коли заснуть останні дифірамби,
Коли рядки не графоманять ниці,
Кохання перетворює в черницю…
Кохання з вітром закружляє самбу…
Позаздрю щиро вкотре тій Елізі…
Бажаючи душевного стриптизу.
VI
Коли мені спіткнутися об хмару,
То як їй обернутися на камінь?
Неначе муха у віконній рамі –
Змовкаю від удару до удару.
У натовпі стаю хамелеоном.
У мареві постійних медитацій
Відчую запізнілий дух акацій?
У відчаї льодяником схолону.
Мене засмокче ніжність павутини,
Хитаючи тенетами лаштунки,
Даруючи цукерки і цілунки.
Хмаринки пролетять разюче сині…
Без таїни залишу сповідальню –
Лишень відчую пазурі безжальні.
VII
Нехай же буде відчаю по вінця.
Перетвори мене в прозору згубу.
Я обпікаю душу через губи.
Я із життя сотаю небилиці.
Дзижчанням неприборканого рою
Порожній вулик плаче на горищі.
Даремно, що насправді то лиш миші.
В недогризках медового спокою
Задзеленчу небажаним “прокинься”.
Червонобокий вересень втопився
В безмежності небесного сувою.
Не вірячи у вигнутість підкови,
Прогіркне думка духом полиновим.
По вінця наливаюся тобою.
VIII
Ніхто мені не принесе гостинця…
У різні боки розлечусь плодами.
Побризкуючи соком під ногами,
Черешні висихають поодинці…
Не довелося тішитись вустами,
Палахкотіти в серці-намистинці…
Таки буває відчаю по вінця,
У келиху, що піниться сльозами.
Усе налите вип’ється чи висхне.
Я заквітчаю день болиголовом.
Чому це пам’ять вічно-мармурова?
Коли скрипаль у спориші затихне,
Тихесенько торкну клавіатуру,
Змальовуючи пам’ять із натури.
IX
Міняю день омріяний на чвари,
Чотирикутний простір – на плацкарту.
Метеликом, що спалення не вартий,
Я вимагаю в тебе іншу кару.
Існую поза простором Декарта,
Шукаю сміх серед сміття базару.
Блазнює серед натовпу гітара,
Слова сховались в тріщинах асфальту.
Ковтаю з пивом пил твого вокзалу,
Колишній день лишаю у вагоні.
Я свій тріумф засвідчую перонам.
…у довгій черзі тиснулись хвилини,
і почуття у кроках пульсували
несли до купи спокою частини.
X
Вустам гарячим відповім брехнею.
Під капелюхом задрімає сором.
Протупотять подряпані підбори
Нахабністю вечірньої алеї.
Від перевтілень засміється горе
Акустикою спорожнілих келій.
Нехай для мене пробивають стелю,
Бо я не встигла полічити зорі.
Ховаючи розтріпані принади,
На хмарах сонно розляглися мрії
У порожнечу покотилось диво.
Уява витанцьовує свічадом,
І замість тебе ковдра плечі гріє.
Протистояння захлинулось гнівом.
XI
Бруківка не відчує слабкість кроку –
Вона вже за століття збайдужіла.
Наповню простір лиш тремтінням тіла,
Що вирвалось на волю ненароком.
Щока солоність болю спокусила…
У пам’яті безмежно-синьоокій
Осотом розростається неспокій,
Що виполоти весь не стало сили.
Вартує гордість стрункістю торшера
І дивні на стіні кладе малюнки.
На ряднинки потчуть душі лаштунки.
Майбутній день – така собі химера –
Відірветься від пам’яті плодами
Й покотиться солоними стежками.
XII
Я короную день, що не вмирає.
Хвилинами на кшалт придворних пані
Застигли почуття у чорній рамі.
…сьогодні вкотре ріжуть караваї.
Дорога розляглася під ногами,
Земля лікує пам’ять молочаєм.
Цнотливо, по-сільському привітаю
Коханого… колискою… плодами…
Одна з моїх найбільших коронацій
Перекотилась повагом за обрій.
Не встигне вечір віддано-хоробрий
Запахнути нектарами акацій.
Хвилинками посиплять метеори.
А ми таки лишаємось у вчора.
XIII
На рівні задзеркальної ідеї
Марніє місто браком оксамиту,
Балкони виставляючи невмиті.
Шукає думка в думці панацею.
Лишилось келих ласкою налити,
І лихо увінчаєм нічиєю…
Нехай заллються реготом алеї,
Бо я себе таки навчила жити.
І врешті-решт навчилася мовчати…
На зовні проломилася стіною.
Занепокоїв будень білизною.
В короткочасній сірості квадратів
Верандою запахло й кипарисом…
І лагідно поскрипує колиска.
XIV
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Тримає жар березове поліно
У несвоїй обителі гостинно
Панує ненав’язлива морока.
Ноктюрном сходиш з клавіш піаніно…
(Це все до мене сталось ненароком)
Я небо потрясу електрошоком –
З натури намалюємо картини…
Я звикла вже давно ходити біля
І на плечах свої носити рими.
Тебе укотре оживляю ними.
З набігами хвилинного безсилля
Змагаюся, складаючи сонети,
Із жінки перевтілююсь в поета.
XV
Із вен твоїх, незвідане кохаю,
Я вкотре виринаю проти течій.
Спіткають скрізь недосконалі речі –
Дичавість світу запиваю чаєм,
У натовпі шукаючи доречність…
Воно колись-таки допомагає.
Збирання недостиглого врожаю,
Коли душа готується до втечі.
Тремтінням розгойдалася на дзвоні,
Щоб з резонансу розпочати мандри.
В зворотній бік прокручуються кадри,
І ностальгія плаче у вагоні…
Минає день, що стане невмирущим.
А я від того стала тільки дужча.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію