ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
дід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
дід
Він любив мене найбільше. Розумію це аж тепер, коли нічого вже не змінити. Прихиляв мені небо – щодня, уперто. Я бісилася. Мене дратувала ця наполеглива і незмінна любов – попри всі мої мухи-цокотухи в голові та коней норовливих, яких викидала при першій-ліпшій нагоді . Любив. Гралася з ним у велику і сильну жінку, пальчиком гострим віддавала дурні накази – мовчав, посміхався тільки і догоджав. Любив. Мотузки плела з нього, химиних курей випасала на безмежних ланах його терпіння, ніжкою тупала – «хочу!». Все давав. Я плювалася: де ж твоя гордість нарешті? Не можна АЖ ТАК любити!!!
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію