Дивне тремтіння пройшло по хребту…
Ніби легенький електричний розряд,
Ніби голки інею – покололи між лопатками і
Зникли.

Щось має відбутися…

Навіть повітря в кімнаті було не таким…
Воно електризувало волосинки на шкірі так,
Як це робить синтетичний одяг.
І якби це відбувалося вночі,
То ми могли б побачити іскри,
Що спалахували між нашими тілами.

Це небезпека.
Вона відчувалася фізично,
Але ми не розуміли її природи, її сутності,
А просто відчували,
Що щось тут не так.

«Певно, буде буря», - подумав я.

Вітер збирав хмари над будинком,
За вікнами повільно темніло.
Але раніше передчуття бурі
Ніколи не було таким тривожним…

Моє хвилювання передавалося тобі.

Новий запах лоскотав ніздрі –
Запах невідомої тривоги.
Він змішувався з випарами тіл і нагадував аромат
Свіжої крові.
Навіть піт на моєму чолі був іншим.
Холоднішим.

Ми не могли зрозуміти: від чого?
Адже він (саме так ми називали твого чоловіка) сказав,
Що прийде о сьомій, а тепер тільки четверта…

Але у нього є пістолет…

У наші душі повільно заповзала гадюка страху.
Так риби в акваріумі відчувають наближення землетрусу,
А квіти перед грозою закривають свої бутони.

Твій бутон ставав щільнішим.

Насолода була блискавично-яскравою і не схожою
На всі попередні.
- У нас кожного разу інакше, - сказала ти
І, ніби у підтвердження цього,
Я підхопився з ліжка і одягнувся з таким поспіхом,
Як ніколи раніше.

Я вийшов,
Залишивши тебе у обіймах терпкої чоловічої аури.

Ти сховала сльозу,
Проводжаючи мене поглядом і стриманим помахом руки
Зі свого балкону,
Продовжуючи тремтіти,
Пульсуючи коханням,
Зберігаючи тепло мого подиху
На тілі,
На вустах,
У волоссі…

Не встиг я відійти від будинку і кількох десятків метрів,
Як отримав смс-ку від тебе:
«Інтуїція нас не підвела».

Дякувати небові,
Яке саме у цю хвилину
Розродилося
Бурею.


07.09.11
27.05.12