ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
НІЖНІСТЬ ПРОЩАННЯ (Новела)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НІЖНІСТЬ ПРОЩАННЯ (Новела)
…Вони сиділи за кухонним столом і пили каву: вона, як звикло, з молоком, він – чорну й міцну. На денцях коньячних келихів брунатно вигравав п’ятизірковий напій, який потроху смакували впереміж із кавою. Для стороннього спостерігача співрозмовники скидалися на добрих друзів, що мило обговорюють цікаві для них теми. І лише вони самі (принаймні, їм так хотілося вважати) знали, що їх єднає не лише, чи, може, й зовсім не дружба, а давні, вже кількарічні, близькі стосунки.
Їхні зустрічі не були аж такими частими й регулярними, а радше – принагідними. Але поза ними – й це вже постійно, майже щоденно, – вони спілкувалися телефоном, причому переважно вона першою подавала звістку, як тільки була змога. А коли телефон мовчав, він почувався як сам не свій.
Нинішній зустрічі теж передував її дзвінок, і нічого дивного в цьому не було: вона запрошувала до себе на каву. Втішений її запросинами, одразу ж погодився завітати через годинку, залагодивши деякі справи.
Зустріла його, як завше, привітна й усміхнена, лиш зауважив, що той традиційний вітальний поцілунок уста-в-уста був якимось формальним коротким дотиком, сказати б – байдужим, а не звиклим – багатообіцяльним як для близької людини. Він, правда, не надто переймався: ще не бачив причини для хвилювання. Аж пізніше, на кухні, коли вона подавала на стіл якісь наїдки, обнявши її за плече, одразу ж уловив відчужений спротив. Інколи вона так загравала з ним, однак цього разу заграванням тут і не пахло. Все ж якось перевів цю ситуацію в жарт, хоча тепер уже не сумнівався у своїх попередніх здогадках.
…Історія їх взаємин мало скидалася на, сказати б, традиційні стосунки двох інтимно налаштованих партнерів: вони могли зустрічатися щотижня, але й не страждали, коли не бачились довший час: після зустрічі все ставало на свої місця. Незвичним винятком стали останні три місяці. Не йдеться навіть про зустрічі, – майже обірвався телефонний діалог: вона пояснювала це зайнятістю та певними побутовими клопотами, про які він знав, тому й не сприймав її мовчанку аж так близько до серця. Хоча в недалекому минулому зайнятість не була на заваді, принаймні, телефонних розмов. А тут… Він відчував, що існує якась вагоміша причина такої її поведінки й інтуїтивно домислював у чому річ: колись, раніше чи пізніше, це мало статися. Він і сам добре розумів той стан тимчасового – хоча й тривалого – зв’язку, в якому вони перебували, і не раз замислювався над фіналом їхніх взаємин. Але, щоб не травмувати властивого їй почуття першості у прийнятті важливих рішень, сам не наважувався зробити вирішальний крок, хоч і зізнавався собі, що не хоче повного розриву стосунків: вона стала невіддільним приємним атрибутом його життя, як-от ранкове пробудження чи щоденний кавовий ритуал …
… Смакували напої, розмовляли, жартуючи, як давні друзі. Але в її очах уже не скакали ці спокусливі бісики, що з півоберту запалювали його, й від яких він забував про навколишній світ…
– Дай мені свою руку… – Бісиків замінили промінчики здивування, але руку
простягла. – Наші стосунки зазнали суттєвих змін, чи не так?
– Мені не легко далося це рішення, але, здається, воно єдино-правильне, принаймні, зараз… – Хвилювалася, вимовляючи цю, либонь не просту для неї, фразу. А очі – в кришталиках сліз – як люстерко, випромінювали її душевний стан.
У цьому погляді, попри відсутність бісиків, він уловив… ніжність.
Ніжність прощання…
А за вікном так спокусливо шаленіла весна…
27.04.2012
Їхні зустрічі не були аж такими частими й регулярними, а радше – принагідними. Але поза ними – й це вже постійно, майже щоденно, – вони спілкувалися телефоном, причому переважно вона першою подавала звістку, як тільки була змога. А коли телефон мовчав, він почувався як сам не свій.
Нинішній зустрічі теж передував її дзвінок, і нічого дивного в цьому не було: вона запрошувала до себе на каву. Втішений її запросинами, одразу ж погодився завітати через годинку, залагодивши деякі справи.
Зустріла його, як завше, привітна й усміхнена, лиш зауважив, що той традиційний вітальний поцілунок уста-в-уста був якимось формальним коротким дотиком, сказати б – байдужим, а не звиклим – багатообіцяльним як для близької людини. Він, правда, не надто переймався: ще не бачив причини для хвилювання. Аж пізніше, на кухні, коли вона подавала на стіл якісь наїдки, обнявши її за плече, одразу ж уловив відчужений спротив. Інколи вона так загравала з ним, однак цього разу заграванням тут і не пахло. Все ж якось перевів цю ситуацію в жарт, хоча тепер уже не сумнівався у своїх попередніх здогадках.
…Історія їх взаємин мало скидалася на, сказати б, традиційні стосунки двох інтимно налаштованих партнерів: вони могли зустрічатися щотижня, але й не страждали, коли не бачились довший час: після зустрічі все ставало на свої місця. Незвичним винятком стали останні три місяці. Не йдеться навіть про зустрічі, – майже обірвався телефонний діалог: вона пояснювала це зайнятістю та певними побутовими клопотами, про які він знав, тому й не сприймав її мовчанку аж так близько до серця. Хоча в недалекому минулому зайнятість не була на заваді, принаймні, телефонних розмов. А тут… Він відчував, що існує якась вагоміша причина такої її поведінки й інтуїтивно домислював у чому річ: колись, раніше чи пізніше, це мало статися. Він і сам добре розумів той стан тимчасового – хоча й тривалого – зв’язку, в якому вони перебували, і не раз замислювався над фіналом їхніх взаємин. Але, щоб не травмувати властивого їй почуття першості у прийнятті важливих рішень, сам не наважувався зробити вирішальний крок, хоч і зізнавався собі, що не хоче повного розриву стосунків: вона стала невіддільним приємним атрибутом його життя, як-от ранкове пробудження чи щоденний кавовий ритуал …
… Смакували напої, розмовляли, жартуючи, як давні друзі. Але в її очах уже не скакали ці спокусливі бісики, що з півоберту запалювали його, й від яких він забував про навколишній світ…
– Дай мені свою руку… – Бісиків замінили промінчики здивування, але руку
простягла. – Наші стосунки зазнали суттєвих змін, чи не так?
– Мені не легко далося це рішення, але, здається, воно єдино-правильне, принаймні, зараз… – Хвилювалася, вимовляючи цю, либонь не просту для неї, фразу. А очі – в кришталиках сліз – як люстерко, випромінювали її душевний стан.
У цьому погляді, попри відсутність бісиків, він уловив… ніжність.
Ніжність прощання…
А за вікном так спокусливо шаленіла весна…
27.04.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію