Я кажан, точніше – білоплямистий виростогуб, що цілу ніч тяжко полює на метеликів (за виключенням благословенного травня), а вдень не може й ока склепити, висячи на триклятій бантині, бо наш господар Іван надумав, бачите, вичистити цього дня кабанчика. На процедуру Іван завше гукає кума Саливона, але виконує відповідальну операцію зазвичай сам: підсвинок несамовито верещить, пес Кап'яр гавкає, язиката корова мукає, птаство ґелґоче, ну й таке інше. Цікаво, що мій незмінний співрозмовник Крошка поводиться при цьому доволі насторожено, підозрюю – припускає, що на самому лише кабанчику Іван може й не зупинитися. Має рацію, бо з усього тутешнього хазяйства кіт – худобина найнепотрібніша, і якщо вже когось окрім бідолашного та, власне, незлобивого, кабанчика каструвати…
Цікаво, що болюча тема кастрації вмить знаходить продовження в Вищому Законодавчому органі країни, трансляцію з якого одразу стає чути, щойно ображений та покалічений підсвинок, затихнувши, ображено зашивається п'ятаком у свіженький прикладок соломи. Депутат Камразін обурено вигукує щось про Раду з "кастрованими повноваженнями", а депутат Лячко гучно проголошує, що кастровано якраз біжучий бюджет і що, мовляв, до Зали ось-ось увірветься розгніваний виборець і тоді каструє саме творців отакого бюджетного неподобства. Закінчує кастраційну тему Іванів кум Саливон. Іван завше кличе того допомогти коло кабанчика, але Саливон доречно затримується й приходить чомусь якраз на могорич. За могоричем Саливон на всі заставки кляне та нахваляється каструвати якогось Кашаї, а Іван ні сіло ні впало долучає до переліку потенційних скопців помаранчеву владу, мовляв – усе розвалила й подібне… "Чому ж, – не погоджується Саливон. – Кума Одарина тоді он як по виборчих комісіях засідала, величина – село поважало! – Ти мені на Одарину ока не клади!" – кричав на те підхмелений Іван…
Ну, далі вже находив вечір і мені час було летіти полювати на метеликів… Якийсь клопітний день був…

Далі буде…