Я – білоплямистий виростогуб. Вишу собі під бантиною, слухаю футбольну трансляцію та згадую божественний травень. Ціле літо згадую. Бо травень – для мене рай. Бо в травні я полюю на найсмачніших у світі хрущів. Бо я дуже люблю поезію. Особливо вірш Т Г Шевченка "Садок вишневий коло хати." Особливо другий його рядок, пам'ятаєте: "Хрущі над вишнями гудуть…" Божественно! От зумів же поет, який либонь чути не чув про існування якогось там білоплямистого виростогуба – далекого мого виростогублячого предка, усього трьома словами передати головне, посутнє! Що то – геній!
Сьогодні радіоточка дуже часто згадує Шевченка і мені від того приємно. Бо насправді останніми часами по радіо якось нечасто читають вірші, навіть самого Т Г Шевченка, а це… Шевченко… Шевченко… І я одразу поринаю в щемливий травневий вечір, у приємно дратливе гудіння моєї солодкої здобичі… Або ще оце: "Антонич був хрущем і жив колись на вишнях…" Таки українська поезія найкраща і Нобелівська премія прикро її минає через одну-єдину причину – ніхто досі не здогадався відправити на адресу відповідного комітету Шевченків вірш про хрущів!
Тим часом Іван, наш нескінченно втомлений господар, непокоїться. Згадує, як у часи Олімпіади-80 із магазинів зникла зубна паста і, певно за непотрібністю – зубні щітки. Ану як і зараз зникнуть! Хоча, чого йому непокоїтися – Іван свої зуби якраз ніколи не чистить, хіба полоще, зрозуміло чим – оковитою. А нескінченно втомленій Одарині, бува, чистить кулаком, то там ніякої пасти не потрібно. Утім, нявкотів наш затятий шанувальник усього великого, кіт Крошка: тоді слідом за зубними пастами й іншими замороками з крамниць почала зникати сорокаградусна, а це вже для нашого фермера-хуторянина неприпустимо, аби цього не допустити, наш звитяжний фермер-хуторянин ладен і на столицю рушити – фан-зону на Хрещатику штурмувати! "А не треба було Союз розвалювати!" – зловтішався підступний котяра. Кому що…

Далі буде…