Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
2026.05.13
16:06
Зростили і відправили до школи
Учитись як не гратися у гру
Нічо, якщо би прививали успіхи
Або казали, що утнув утнув
І йшов я спозаранку
Бога їхнього під ліктем потримать
Зубаті усмішки, книжки понять
Учитись як не гратися у гру
Нічо, якщо би прививали успіхи
Або казали, що утнув утнув
І йшов я спозаранку
Бога їхнього під ліктем потримать
Зубаті усмішки, книжки понять
2026.05.13
15:20
ТІНІ НОВГОРОДСЬКОГО ЛЬОДУ: АННА ТА ІЛЛЯ
Ще до того, як золоті бані Києва віддзеркалили велич Ярослава, у його молодечому неспокійному житті була північна завірюха і княжна на ім’я Анна. Вона була його першою фортецею, його тихим притулком у Новгороді,
2026.05.13
14:30
вертаючись до персони літгероя нашого покинутого · із лотреамонівського району спального · у мареннях ілюзійних або часом діалектичних · не пропускаючи простяцькі на позір ситуації · утім ситуації нетривіальні радше сюрні мусили бавити · оце якраз сезон ·
2026.05.13
10:56
Хай упаде триклятий телефон
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.
Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.
Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,
2026.05.13
09:11
Квітка вишні крізь промінчик,
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -
Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -
Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі
2026.05.13
05:58
Війна триває, Отче милостивий,
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?
Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?
Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада
2026.05.13
01:07
Щоб пізнати істину, не обов’язково її ґвалтувати.
Поки дурні багатіють думкою, мудрі на них збагачуються.
Щоб підтримувати баланс інтересів, зовсім не обов’язково бути бухгалтером.
Вікно можливостей більшість використовує лише для власного збага
2026.05.12
21:19
…Поки спите ви, стану
Осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам...
Коли йому було лише чотири роки, почалася війна.
Пот
2026.05.12
19:53
Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
2026.05.12
13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
2026.05.12
12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
2026.05.12
11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
2026.05.12
10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
2026.05.12
09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Про себе
Я народився в країні Ніппон (європейці – південні бородаті варвари називають її Японія) в селищі Нагато, що біля Оями в рік жовтої миші (1196 році за європейським літочисленням в сім'ї збіднілого самурая. Мій батько Неко Огонсьоку служив при дворі місцевого феодала Кавабата. Батько дав мені імя Акіра – життя. Я отримав домашню освіту. Мій учитель – буддистський монах якого звали Ікінонакаде Мадо - Вікно в снігу (схимницьке ім’я, справжнє його ім’я всі забули – навіть він сам) краще володів мечем ніж каліграфією. Але завдяки йому я познайомився з китайською мудрістю, творами Конфуція, сутрами та навчився складати танка. Китайську я вивчив погано і хоча і віршував китайською в стилі «ці», але більше полюбляв японською – як писати так і читати. Тоді я вперше захопився поезією Оно-но Коматі, хоча самураю це і не личить. Батька більше тішило моє вміння володіти мечем – катаною, аніж мої успіхи в поезії та каліграфії.
Коли настав час змінити юнацький одяг та зачіску на дорослі, я був прийнятий на службу до нашого повелителя – його світлості Кавабата. Свої здібності вперше продемонстрував у сутичці з людьми Таро Фудзівара. Після цієї битви мене стали називати Сюєсі Катането (Майстер Меча). Проте служба при дворі Кавабати була не довгою – наш повелитель не мирився з кланом Ходзьо і в результаті на його замок напали – майже всі самураї загинули у вогні битви разом з нашим повелителем – від замку лишилося одне попелище. Мій батько як і личить справжньому самураю здійснив сеппуку і супроводив нашого повелителя в Країну Високого Неба. Перед самогубством він склав, згідно звичаю, ось таке танка:
Ранкова роса
Омила цей світ сумний.
Холодне сонце
Сутрою просвітлення
Пробудило зозулю.
Мати будучи вірною дружиною, закликала служницю (яка одночасно була наложницею мого батька), і вони на «раз-два-три» закололи одна одну ножами. Я не здійснив сеппуку як це від мене очікували, хоча за нашим повелителем дуже тужив. Мені потім все життя (в ту реінкарнацію) було соромно за цей вчинок. Але це не була слабкість чи страх перед смертю – я вже тоді розумів, що ніякої смерті не існує, це було усвідомлення безглуздості законів світу сього… Я став блукаючим самураєм – роніном. У ті часи спалахнула чергова велика війна – і Камакура, і їх вороги потребували вправних рук і хоробрих сердець. Я наймався то до одної армії то до іншої (навіть в загони акуто) і вправно проливав кров на полях битв. Але скоро все навколишнє перестало мене радувати, я гостро відчув марноту навколишнього безглуздя і постригся в монахи в монастирі Енрякудзі школи Тендай-сю. Я хотів досягти просвітлення і нірвани… У ті роки монахи вміли володіти не тільки вервечками і знали не тільки сутри – між сусідніми монастирями часто спалахували конфлікти в основі яких лежали зовсім не релігійні суперечки. Я став «воюючим монахом». В одній з сутичок з монахами сусіднього монастиря я отримав важке поранення стрілою – меч безсилий проти підступної стріли. Мене підібрали і виходили місцеві селяни. З того часу я став відлюдником, жив в бамбуковій хижці в горах, навчав бажаючих буддистської мудрості. Помер, так і не досягнувши нірвани, у 1256 році за європейським літочисленням.
Після цього я народився в Китаї в рік чорного дракона (у 1336 році за європейським літочисленням) в епоху Юань в селиші Цзянь Си (Золотий монастир), що у провінції Шан Дун у сім’ї чиновника. Прижиттєве ім’я батька було Гао Лі, посмертне Ван І. Батько був дрібним чиновником, збирав податки, набирав в армію солдат, писав звіти про урожай. До селян ставився поблажливо, хотів якось полегшити їхню важку долю, недобори податків списував на неврожай. Жодного разу в управі не лунали «м’ясні барабани» (покарання бамбуковими палицями за несплату податків). Крім того, батько мав невеликий маєток і кавалок землі. Ім’я при народженні мені дали Ці. Батько хотів, щоб я теж став чиновником, дав мені досить непогану домашню освіту, хоча вчителя в ті часи було знайти важко. Але вчитель знайшовся – старий знавець літератури і відомий конфуціанець Лянь Бо. Я старанно вивчав ієрогліфи та класичну літературу, хоча мене більше захоплював не «Лунь Юй», а Чжуан Цзи і вірші Ван Вея. Досягши повноліття, поступив на службу, потрапив у столицю (тоді столицею було Да Ду), але скоро її залишив. Жив у власному маєтку, захопився поезією, даосизмом, буддизмом.
Під час відомих подій 1363 року повсталі селяни спалили мій маєток разом з бібліотекою, з’їли мого улюбленого песика породи чау-чау. Хоча я на них не образався – це вони вчинили з відчаю та голоду… Я знов мусив піти на службу, опинився у військових формуваннях на монгольському кордоні біля Великої Китайської Стіни в Драконових горах (Лун Шань) біля міста Лянь Чжоу. Коли громадянська війна затихла і встановилась нова династія Мін, я оселився у столиці – тепер столицею став Ін Тянь (Цзі Лін) – Нинішній Нан Кін. Займався літературою, вчителював. Був несправедливо звинувачений у змові проти імператора і публічно страчений на горло у 1374 році за європейським літочисленням.
Після цього я народився у 1890 році в Коннахті (Ірландія) в сім’ї сільського вчителя біля Слайгьо. Але мої батьки були родом не з Коннахта – вони були з клану О’Донелів і походили з Донеголу. Назвали мене Патріком. Освіту я здобував в Дубліні, в Трініті-коледжі, куди вступив у 1909 році. Спеціалізувався на сходознавстві – вивчав шумерську та тібетську мови. Але освіту не завершив – втупив до лав «Шин Фейн» з метою боротися за свободу Ірландії зі зброєю в руках. У «Шін Фейн», а потім і в ІРА мене називали Рорі. Наша підпільна комірка спробувала висадити в повітря пам’ятник англійській королеві в Дубліні, але невдало. Від англійської поліції я переховувався в Донеголі – жив у маленькій хатинці біля моря, писав прокламації і статті. У 1916 році взяв участь в Ірландському повстанні в Дубліні, загинув під час вуличних боїв, солдати Ірландської республіканської армії поховали мене прямо на клумбі - бої тривали. Під час поховання хтось із солдат сказав фразу «Рорі врятує Ірландію!» («Rory ach amhain in Eirinn!») і салютував в повітря.
Після цього я народився в Україні у 1965 році у селищі Сніжне, що в козацькому краї (землі Кальміуської паланки Нової Січі), недалеко від знаменитої Савур-могили. Я ще ходжу серед вас, вечорами п’ю запашний чай, згадую пережите і пописую свої химерні новели…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про себе
«Моє минуле розвезло свої могили,
прокинулося чимало похованих живцем страждань,
- вони, закутані в саван, виспалися вволю.»
(Фрідріх Ніцше)
Я народився в країні Ніппон (європейці – південні бородаті варвари називають її Японія) в селищі Нагато, що біля Оями в рік жовтої миші (1196 році за європейським літочисленням в сім'ї збіднілого самурая. Мій батько Неко Огонсьоку служив при дворі місцевого феодала Кавабата. Батько дав мені імя Акіра – життя. Я отримав домашню освіту. Мій учитель – буддистський монах якого звали Ікінонакаде Мадо - Вікно в снігу (схимницьке ім’я, справжнє його ім’я всі забули – навіть він сам) краще володів мечем ніж каліграфією. Але завдяки йому я познайомився з китайською мудрістю, творами Конфуція, сутрами та навчився складати танка. Китайську я вивчив погано і хоча і віршував китайською в стилі «ці», але більше полюбляв японською – як писати так і читати. Тоді я вперше захопився поезією Оно-но Коматі, хоча самураю це і не личить. Батька більше тішило моє вміння володіти мечем – катаною, аніж мої успіхи в поезії та каліграфії.Коли настав час змінити юнацький одяг та зачіску на дорослі, я був прийнятий на службу до нашого повелителя – його світлості Кавабата. Свої здібності вперше продемонстрував у сутичці з людьми Таро Фудзівара. Після цієї битви мене стали називати Сюєсі Катането (Майстер Меча). Проте служба при дворі Кавабати була не довгою – наш повелитель не мирився з кланом Ходзьо і в результаті на його замок напали – майже всі самураї загинули у вогні битви разом з нашим повелителем – від замку лишилося одне попелище. Мій батько як і личить справжньому самураю здійснив сеппуку і супроводив нашого повелителя в Країну Високого Неба. Перед самогубством він склав, згідно звичаю, ось таке танка:
Ранкова роса
Омила цей світ сумний.
Холодне сонце
Сутрою просвітлення
Пробудило зозулю.
Мати будучи вірною дружиною, закликала служницю (яка одночасно була наложницею мого батька), і вони на «раз-два-три» закололи одна одну ножами. Я не здійснив сеппуку як це від мене очікували, хоча за нашим повелителем дуже тужив. Мені потім все життя (в ту реінкарнацію) було соромно за цей вчинок. Але це не була слабкість чи страх перед смертю – я вже тоді розумів, що ніякої смерті не існує, це було усвідомлення безглуздості законів світу сього… Я став блукаючим самураєм – роніном. У ті часи спалахнула чергова велика війна – і Камакура, і їх вороги потребували вправних рук і хоробрих сердець. Я наймався то до одної армії то до іншої (навіть в загони акуто) і вправно проливав кров на полях битв. Але скоро все навколишнє перестало мене радувати, я гостро відчув марноту навколишнього безглуздя і постригся в монахи в монастирі Енрякудзі школи Тендай-сю. Я хотів досягти просвітлення і нірвани… У ті роки монахи вміли володіти не тільки вервечками і знали не тільки сутри – між сусідніми монастирями часто спалахували конфлікти в основі яких лежали зовсім не релігійні суперечки. Я став «воюючим монахом». В одній з сутичок з монахами сусіднього монастиря я отримав важке поранення стрілою – меч безсилий проти підступної стріли. Мене підібрали і виходили місцеві селяни. З того часу я став відлюдником, жив в бамбуковій хижці в горах, навчав бажаючих буддистської мудрості. Помер, так і не досягнувши нірвани, у 1256 році за європейським літочисленням.
Після цього я народився в Китаї в рік чорного дракона (у 1336 році за європейським літочисленням) в епоху Юань в селиші Цзянь Си (Золотий монастир), що у провінції Шан Дун у сім’ї чиновника. Прижиттєве ім’я батька було Гао Лі, посмертне Ван І. Батько був дрібним чиновником, збирав податки, набирав в армію солдат, писав звіти про урожай. До селян ставився поблажливо, хотів якось полегшити їхню важку долю, недобори податків списував на неврожай. Жодного разу в управі не лунали «м’ясні барабани» (покарання бамбуковими палицями за несплату податків). Крім того, батько мав невеликий маєток і кавалок землі. Ім’я при народженні мені дали Ці. Батько хотів, щоб я теж став чиновником, дав мені досить непогану домашню освіту, хоча вчителя в ті часи було знайти важко. Але вчитель знайшовся – старий знавець літератури і відомий конфуціанець Лянь Бо. Я старанно вивчав ієрогліфи та класичну літературу, хоча мене більше захоплював не «Лунь Юй», а Чжуан Цзи і вірші Ван Вея. Досягши повноліття, поступив на службу, потрапив у столицю (тоді столицею було Да Ду), але скоро її залишив. Жив у власному маєтку, захопився поезією, даосизмом, буддизмом.
Під час відомих подій 1363 року повсталі селяни спалили мій маєток разом з бібліотекою, з’їли мого улюбленого песика породи чау-чау. Хоча я на них не образався – це вони вчинили з відчаю та голоду… Я знов мусив піти на службу, опинився у військових формуваннях на монгольському кордоні біля Великої Китайської Стіни в Драконових горах (Лун Шань) біля міста Лянь Чжоу. Коли громадянська війна затихла і встановилась нова династія Мін, я оселився у столиці – тепер столицею став Ін Тянь (Цзі Лін) – Нинішній Нан Кін. Займався літературою, вчителював. Був несправедливо звинувачений у змові проти імператора і публічно страчений на горло у 1374 році за європейським літочисленням.
Після цього я народився у 1890 році в Коннахті (Ірландія) в сім’ї сільського вчителя біля Слайгьо. Але мої батьки були родом не з Коннахта – вони були з клану О’Донелів і походили з Донеголу. Назвали мене Патріком. Освіту я здобував в Дубліні, в Трініті-коледжі, куди вступив у 1909 році. Спеціалізувався на сходознавстві – вивчав шумерську та тібетську мови. Але освіту не завершив – втупив до лав «Шин Фейн» з метою боротися за свободу Ірландії зі зброєю в руках. У «Шін Фейн», а потім і в ІРА мене називали Рорі. Наша підпільна комірка спробувала висадити в повітря пам’ятник англійській королеві в Дубліні, але невдало. Від англійської поліції я переховувався в Донеголі – жив у маленькій хатинці біля моря, писав прокламації і статті. У 1916 році взяв участь в Ірландському повстанні в Дубліні, загинув під час вуличних боїв, солдати Ірландської республіканської армії поховали мене прямо на клумбі - бої тривали. Під час поховання хтось із солдат сказав фразу «Рорі врятує Ірландію!» («Rory ach amhain in Eirinn!») і салютував в повітря.
Після цього я народився в Україні у 1965 році у селищі Сніжне, що в козацькому краї (землі Кальміуської паланки Нової Січі), недалеко від знаменитої Савур-могили. Я ще ходжу серед вас, вечорами п’ю запашний чай, згадую пережите і пописую свої химерні новели…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
