Зазвичай я вишу під бантиною, щільно обгорнувшись крильми, власне – як і кожний порядний виростогуб, але коли дуже спекотно, як оце сьогодні – трохи розставляю крила і від того видаюся більшим. Котяра Крошка, який любить усе велике, тішиться: "Ого, який ти великий – клас! І чого коти не вміють робитися більшими? Якби я вмів – зробився б величезним, аби мене всі боялися, особливо Кап'яр – на заганяв би мене, скотина, на шовковицю, я б сам його на шовковицю загнав! Люблю, коли мене бояться, та кожен любить, коли його бояться, але для цього треба бути великим!"
"Чому, – кажу, – от я зовсім не хочу, щоб мене боялися. – Тобі й хотіти не треба, ти кажан і тебе вже бояться! І нас боялися колись, як ми жили у великій страні! Підводних лодок наших боялися й ракет боялися. Класно, коли тебе бояться: ніякий Кап'яр не зачепить, кожне поступиться… І, що ти більший, то краще!"
Дурний Крошка, але спробуй телепневі – доведи! "Ну от, – кажу, – візьмімо нашу безіменну вівцю: вовна на ній росте і, що більшою вівця видається, то пильніше придивляється до неї Іван. Але зовсім не боїться, навпаки – приглядається, щоб обстригти! – Ти мене до вівці не рівняй! Мене й Крошкою назвали помилково, а насправді я ніяким не Крошкою мався бути, а Крішну – Великий Бог себто! Я про нього по радіо чув, коли трансляції з Верховної Ради не було! Хоч – у Івана спитай! – Що мені твій Іван, сам піди та спитай! – Ні, сьогодні до Івана підходити страшнувато. Він за Італію вболівав – злючий ходить, на Одарину кричить… – А чого це він раптом за італійців уболівав? – Іван Муссоліні поважає, за того країна великою була!"

Далі буде…