* * *
Жалій мене, та не тому, що вмить
Сіяння дня у присмерку розтане;
Що рік так стрімко до кінця біжить
І що краса дібров, ланів зів’яне;
Що місяця серп щерблять небеса
І що приплив за мить відплив зміняє;
Й хіть чоловіча швидко так згаса,
Й що вже в очах кохання блиск не сяє.
Це знала я й раніш: не більш любов,
Аніж билинка, яку вітер скосить;
Ніж той приплив, що на пісок він знов
Лишень уламки з глибини виносить.
То ж пожалій, що серце не навчу
Тому, що звісне глузду-тлумачу.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Pity me not because the light of day
At close of day no longer walks the sky;
Pity me not for beauties passed away
From field and thicket as the the year goes by;
Pity me not the waning of the moon,
Nor that the ebbing tide goes out to sea,
Nor that a man's desire is hushed so soon,
And you no longer look with love on me.
This have I known always: Love is no more
Than the wide blossom which the wind assails,
Than the great tide that treads the shifting shore,
Strewing fresh wreckage gathered in the gales:
Pity me that the heart is slow to learn
What the swift mind beholds at ever turn.

* * *
Під місяцем твоїм, всесильна Плоте,
Я теж кричала кішкою вночі,
Із башти, що звела, в пітьму йдучи,
В послід пташиний, в написів на плоті
Вульгарщину; сусідки ж що навпроти,
Такі ж, як і їх мамки, збирачі
Пліток і вад лишень підглядачі,
Що ігнорують всі мої чесноти.
Така, як є вже, я і збудувала
Сама цю башту все ж, моя – вона;
Й хоч зводивсь храм Красі, – в ній все, що мала
Тоді в собі я: кості білизна,
Й жар думки, й гордість, мука, й хоті жала,
Й ті ночі, що була в них не одна.

Edna St. Vincent Millay
* * *
I, too, beneath your moon, almighty Sex,
Go forth at nightfall crying like a cat,
Leaving the ivory tower I laboured at
For birds to foul and boys and girls to vex
With tittering chalk; and you, and the long necks
Of neighbors sitting where their mothers sat
Are well aware of shadowy this and that
In me, that's neither noble nor complex.
Such as I am, however, I have brought
To what it is, this tower; it is my own.
Though it is reared To Beauty, it is wrought
From what I had to build with: honest bone
Is there, and anguish; pride; and burning thought;
And lust is there, and nights not spent alone.