Недалечко від села, на горбочку , росла собі одинока тополя, а там недалеко, над річкою красувалася розлога верба. Сумно було обом, не мали пари.
Ось і почали вони дружити. Гомоніли, мріяли , перегукувалися. Однакові були ростом , зеленим листячком пишалися. Любовно сідало на них сонечко , та на їхніх гілкочках відпочивало. Теплими вечорами , прилітав пустунчик вітер,.бавився з ними, лоскотав листячко- то верби, то тополі. Підхоплював їхню розмову і ніс далеко у гори- ближче до хмар, а часом, аж до самого Бога. Відчував Бог їхню любов, а тому і посилав їм силу рости і розвиватися.
В той час люди перестали прислухатися до Божого Слова,. Не вірили , що Господь зійшов на землю. Деякі мали своїх богів, інші взагалі перестали вірити у Вищу Силу.
Ось так і росли б собі подружки, якби не та буря , що наблизилася до їхнього селища. Була це п’ятниця. Небо почорніло, блискавки зміями перекреслювали небесні простори, тріскали недалекі високі скелі. Падали дерева. От тільки верба і тополя стояли непорушно. Прилетів вітер, приніс краплини дощу , кинув їх на вербу і ледь чутно зашепотів-
-Він помер, Його розіп’яли на хресті.
- Кого? спитался верба.
-Того, хто приніс любов на землю. Господа нашого, Ісуса Христа.
Затремтіла верба від болю, безсило схилила свої віти до землі і так застигла в цій позі навіки. Навіть не мала сили розказати про це горе своїй подрузі тополі.
Вербичка плакала три дні, не піднімаючи очей .
Аж ось повіяло теплом . Це знову прилетів друг вітер і приніс зі собою звуки радісних сурм і пісню, що розливался дзвіночками- Христос Воскрес.
Почула цю пісню тополя, розпитувала, що ж це за пісня. Розказав вітер тополі і про смерть і про Воскресіння . Зойкнула тополя , та зразу ж і зраділа такій вісточці. Випростала свої гілочки підняла їх високо під хмари дякуючи небесам за таку радість. І росте вона з тої радості все вгору та вгору прославляючи Бога. Струнка, висока, щаслива.