Я – білоплямистий виростогуб, що під бантиною. З опівночі пішов дощ і метелики поховались, то я повернувся до свого піддашшя, висів догори ногами та слухав, як торохтять об Іванів шифер нічні краплі. Романтика! Травень згадав…
А вранці "великий і могучий" котяра Крошка приніс новину: Іван десь почув, прийшов і бовкнув Одарині, що настало покращення. Через те між нашими господарями зчинилася сварка, добре, що Іван був на ту пору тверезим. Ми довго гадали, що то воно за оказія така – "покращення" і як можна її відчути на своїй шкурі (вовні, лусці й т. п.), врешті Крошка пішов питати мешканців нижнього поверху.
За підсумками його розсліду виявилося, що корова ніякого покращення знать не знає, навпаки – через посуху їй урізали пайку зеленого. Коза може б і відчула – нещодавно Іван підрихтував рогатій ясла, зате тут же таки надавав по ребристій спині держалном – за злолюбивість. Вівця завжди з усим погоджується, тому її питай-не-питай – однаково. Категорично відчув покращення лише підсвинок та й з його виду одразу було зрозуміло, що капловухий не бідує. Я, щоправда, не до речі згадав, що нашого кабася тижнів зо два-два з половиною тому кастрували, через те подібна форма його "покращення" нашого з Крошкою ентузіазму не спричинила.
Обідом Одарина доїла, а Іван звично вичищав. Смішно було слухати, як вони перемовляються.
О д а р и н а: Пішла козу забирать, а вона спутана заразюка стоїть! Не напаслася, і яке з того пуття?
І в а н: Ну ти Путіна заразюкою не клич, таки – стратегічні партнери! Переговори не дуже плідними вийшли, правда, та добре хоч Тузла нашою залишилася – Тузлу віддавати не можна!
О д а р и н а: Та хіба я зла – я втомлена! А про свіжу кукурудзу давно казала: кабанчикові не давать, бо запоносить! А воно ж он виросло вже – гляди, щоб стіну не розвалив!
І в а н: Не Путін страну розвалив, не Путін!
О д а р и н а: Хоч там і стіна добряча – такі каміняки…
І в а н: І не комуняки, а заслані американські агенти!
О д а р и н а: Засрані, засрані… А ти для чого – вичищай, патякаєш!

Далі буде…