
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.24
16:05
Всує ти в суєті
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
2025.09.24
15:46
У царстві снігу, як у задзеркаллі,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
2025.09.24
14:05
Білим світом сум
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
2025.09.24
12:19
Причепурена ти у барвисте,
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
2025.09.23
23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
2025.09.23
18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
«САМОТНІСТЬ»
Моторошно. Глупа ніч опустилася на місто. Ліхтарі, від яких падало примарливе світло, і хоч якось відганяло отой липкий страх, загасли. Їй залишалося тільки молитися, щоби вгамувати в собі цей страх. Молитись доти, поки тяжкий, тривожний сон не зажене її у забуття. Але те забуття приходило не завжди.
Звали її Софією Михайлівною. Було їй років сімдесят п'ять, а виглядала вона набагато старшою. Хвороба не прикрашає людину. Вдень ледве пересувалася стара по своїй маленький квартирці, тремтячими руками готувала собі вівсяні пластівці, що раз на тиждень приносила їй миловидна жіночка з комітету соціального забезпечення. Вона чекала її приходу, як визволення від того страху. Крім неї стареньку ніхто не навідував.. Коли наближався день її приходу, Софія Михайлівна робилась жвавішою і отой страх, померти самотньо, відступав. Її не лякала сама смерть. З нею вона вже давно домовилась з того самого дня, коли дізналась про свій діагноз. Її страхало те давнє видіння. Тоді вона була зовсім молоденька вчителька. Жила в своєму рідному місті у багатоповерховому будинку, що здалеку нагадував величезний вулик, в якому за перегородками тіснилися маленькі щільники-квартири, в яких жили чужі одні одним люди. За стіною її квартири мешкав старенький одинокий дідусь. Крізь тонкі стіни вона чула, як по ночах старий заходився тяжким кашлем. Як дратував її той кашель! Потім стало тихо. Дідусь перестав кашляти і вона полегшено зітхнула: «Слава богу, що старий шкарбун перестав будити по-ночах своїм диким кашлем!» А потім той сморід, той жахливий сморід, який, здається, увібрали в себе навіть стіни… Тоді усі сусіди бідкалися і картали себе, за те що зачерствіли і не помічали навколо себе нікого.
Пройшло багато років. Все забулося. І раптом, життя повернулося до неї своєю чорною стороною. Все, що було їй найдорожче зруйнувалося в одну мить.
Дев'яності роки були для багатьох тяжкими. Особливо дісталося інтелігенції. Багато хто залишився без роботи. Ледве тягла вона з сином на свою вчительську пенсію. Син змучений безкінечними пошуками роботи, вирішив зайнятися бізнесом. А звідки ж взяти гроші на той бізнес? Прийшлося закласти квартиру… То був найстрашніший день у її житті.
Немає більшого горя ніж те, коли матір ховає свою єдину дитину! А вона перенесла і це! Потім її викинули із власної квартири. Півроку тинялася вона по своїх колишніх учнях. Та видно Бог змилувався над нею. Тут у цьому містечку, де тепер мешкала старенька, померла її далека родичка і свою квартирку заповіла їй. Попрощалася Софія Михайлівна зі своїм рідним містом, з найдорожчою у світі могилкою і поїхала у чужу сторону. Та хіба може старе дерево прижитися у чужій землі? Так і вона. З кожним днем усе більше і більше чахла. А по-ночах з глибини пам'яті виринав давній образ дідуся, що тяжко кашляв і згинув забутий усіма, неначе викинута непотрібна нікому річ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«САМОТНІСТЬ»
Моторошно. Глупа ніч опустилася на місто. Ліхтарі, від яких падало примарливе світло, і хоч якось відганяло отой липкий страх, загасли. Їй залишалося тільки молитися, щоби вгамувати в собі цей страх. Молитись доти, поки тяжкий, тривожний сон не зажене її у забуття. Але те забуття приходило не завжди.
Звали її Софією Михайлівною. Було їй років сімдесят п'ять, а виглядала вона набагато старшою. Хвороба не прикрашає людину. Вдень ледве пересувалася стара по своїй маленький квартирці, тремтячими руками готувала собі вівсяні пластівці, що раз на тиждень приносила їй миловидна жіночка з комітету соціального забезпечення. Вона чекала її приходу, як визволення від того страху. Крім неї стареньку ніхто не навідував.. Коли наближався день її приходу, Софія Михайлівна робилась жвавішою і отой страх, померти самотньо, відступав. Її не лякала сама смерть. З нею вона вже давно домовилась з того самого дня, коли дізналась про свій діагноз. Її страхало те давнє видіння. Тоді вона була зовсім молоденька вчителька. Жила в своєму рідному місті у багатоповерховому будинку, що здалеку нагадував величезний вулик, в якому за перегородками тіснилися маленькі щільники-квартири, в яких жили чужі одні одним люди. За стіною її квартири мешкав старенький одинокий дідусь. Крізь тонкі стіни вона чула, як по ночах старий заходився тяжким кашлем. Як дратував її той кашель! Потім стало тихо. Дідусь перестав кашляти і вона полегшено зітхнула: «Слава богу, що старий шкарбун перестав будити по-ночах своїм диким кашлем!» А потім той сморід, той жахливий сморід, який, здається, увібрали в себе навіть стіни… Тоді усі сусіди бідкалися і картали себе, за те що зачерствіли і не помічали навколо себе нікого.
Пройшло багато років. Все забулося. І раптом, життя повернулося до неї своєю чорною стороною. Все, що було їй найдорожче зруйнувалося в одну мить.
Дев'яності роки були для багатьох тяжкими. Особливо дісталося інтелігенції. Багато хто залишився без роботи. Ледве тягла вона з сином на свою вчительську пенсію. Син змучений безкінечними пошуками роботи, вирішив зайнятися бізнесом. А звідки ж взяти гроші на той бізнес? Прийшлося закласти квартиру… То був найстрашніший день у її житті.
Немає більшого горя ніж те, коли матір ховає свою єдину дитину! А вона перенесла і це! Потім її викинули із власної квартири. Півроку тинялася вона по своїх колишніх учнях. Та видно Бог змилувався над нею. Тут у цьому містечку, де тепер мешкала старенька, померла її далека родичка і свою квартирку заповіла їй. Попрощалася Софія Михайлівна зі своїм рідним містом, з найдорожчою у світі могилкою і поїхала у чужу сторону. Та хіба може старе дерево прижитися у чужій землі? Так і вона. З кожним днем усе більше і більше чахла. А по-ночах з глибини пам'яті виринав давній образ дідуся, що тяжко кашляв і згинув забутий усіма, неначе викинута непотрібна нікому річ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію