Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
21:26
Пісня
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
2026.11.05
16:56
Віват американському народу!
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
2026.11.05
16:38
Лиш два роки проминуло з кривавої битви,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
«САМОТНІСТЬ»
Моторошно. Глупа ніч опустилася на місто. Ліхтарі, від яких падало примарливе світло, і хоч якось відганяло отой липкий страх, загасли. Їй залишалося тільки молитися, щоби вгамувати в собі цей страх. Молитись доти, поки тяжкий, тривожний сон не зажене її у забуття. Але те забуття приходило не завжди.
Звали її Софією Михайлівною. Було їй років сімдесят п'ять, а виглядала вона набагато старшою. Хвороба не прикрашає людину. Вдень ледве пересувалася стара по своїй маленький квартирці, тремтячими руками готувала собі вівсяні пластівці, що раз на тиждень приносила їй миловидна жіночка з комітету соціального забезпечення. Вона чекала її приходу, як визволення від того страху. Крім неї стареньку ніхто не навідував.. Коли наближався день її приходу, Софія Михайлівна робилась жвавішою і отой страх, померти самотньо, відступав. Її не лякала сама смерть. З нею вона вже давно домовилась з того самого дня, коли дізналась про свій діагноз. Її страхало те давнє видіння. Тоді вона була зовсім молоденька вчителька. Жила в своєму рідному місті у багатоповерховому будинку, що здалеку нагадував величезний вулик, в якому за перегородками тіснилися маленькі щільники-квартири, в яких жили чужі одні одним люди. За стіною її квартири мешкав старенький одинокий дідусь. Крізь тонкі стіни вона чула, як по ночах старий заходився тяжким кашлем. Як дратував її той кашель! Потім стало тихо. Дідусь перестав кашляти і вона полегшено зітхнула: «Слава богу, що старий шкарбун перестав будити по-ночах своїм диким кашлем!» А потім той сморід, той жахливий сморід, який, здається, увібрали в себе навіть стіни… Тоді усі сусіди бідкалися і картали себе, за те що зачерствіли і не помічали навколо себе нікого.
Пройшло багато років. Все забулося. І раптом, життя повернулося до неї своєю чорною стороною. Все, що було їй найдорожче зруйнувалося в одну мить.
Дев'яності роки були для багатьох тяжкими. Особливо дісталося інтелігенції. Багато хто залишився без роботи. Ледве тягла вона з сином на свою вчительську пенсію. Син змучений безкінечними пошуками роботи, вирішив зайнятися бізнесом. А звідки ж взяти гроші на той бізнес? Прийшлося закласти квартиру… То був найстрашніший день у її житті.
Немає більшого горя ніж те, коли матір ховає свою єдину дитину! А вона перенесла і це! Потім її викинули із власної квартири. Півроку тинялася вона по своїх колишніх учнях. Та видно Бог змилувався над нею. Тут у цьому містечку, де тепер мешкала старенька, померла її далека родичка і свою квартирку заповіла їй. Попрощалася Софія Михайлівна зі своїм рідним містом, з найдорожчою у світі могилкою і поїхала у чужу сторону. Та хіба може старе дерево прижитися у чужій землі? Так і вона. З кожним днем усе більше і більше чахла. А по-ночах з глибини пам'яті виринав давній образ дідуся, що тяжко кашляв і згинув забутий усіма, неначе викинута непотрібна нікому річ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«САМОТНІСТЬ»
Моторошно. Глупа ніч опустилася на місто. Ліхтарі, від яких падало примарливе світло, і хоч якось відганяло отой липкий страх, загасли. Їй залишалося тільки молитися, щоби вгамувати в собі цей страх. Молитись доти, поки тяжкий, тривожний сон не зажене її у забуття. Але те забуття приходило не завжди.
Звали її Софією Михайлівною. Було їй років сімдесят п'ять, а виглядала вона набагато старшою. Хвороба не прикрашає людину. Вдень ледве пересувалася стара по своїй маленький квартирці, тремтячими руками готувала собі вівсяні пластівці, що раз на тиждень приносила їй миловидна жіночка з комітету соціального забезпечення. Вона чекала її приходу, як визволення від того страху. Крім неї стареньку ніхто не навідував.. Коли наближався день її приходу, Софія Михайлівна робилась жвавішою і отой страх, померти самотньо, відступав. Її не лякала сама смерть. З нею вона вже давно домовилась з того самого дня, коли дізналась про свій діагноз. Її страхало те давнє видіння. Тоді вона була зовсім молоденька вчителька. Жила в своєму рідному місті у багатоповерховому будинку, що здалеку нагадував величезний вулик, в якому за перегородками тіснилися маленькі щільники-квартири, в яких жили чужі одні одним люди. За стіною її квартири мешкав старенький одинокий дідусь. Крізь тонкі стіни вона чула, як по ночах старий заходився тяжким кашлем. Як дратував її той кашель! Потім стало тихо. Дідусь перестав кашляти і вона полегшено зітхнула: «Слава богу, що старий шкарбун перестав будити по-ночах своїм диким кашлем!» А потім той сморід, той жахливий сморід, який, здається, увібрали в себе навіть стіни… Тоді усі сусіди бідкалися і картали себе, за те що зачерствіли і не помічали навколо себе нікого.
Пройшло багато років. Все забулося. І раптом, життя повернулося до неї своєю чорною стороною. Все, що було їй найдорожче зруйнувалося в одну мить.
Дев'яності роки були для багатьох тяжкими. Особливо дісталося інтелігенції. Багато хто залишився без роботи. Ледве тягла вона з сином на свою вчительську пенсію. Син змучений безкінечними пошуками роботи, вирішив зайнятися бізнесом. А звідки ж взяти гроші на той бізнес? Прийшлося закласти квартиру… То був найстрашніший день у її житті.
Немає більшого горя ніж те, коли матір ховає свою єдину дитину! А вона перенесла і це! Потім її викинули із власної квартири. Півроку тинялася вона по своїх колишніх учнях. Та видно Бог змилувався над нею. Тут у цьому містечку, де тепер мешкала старенька, померла її далека родичка і свою квартирку заповіла їй. Попрощалася Софія Михайлівна зі своїм рідним містом, з найдорожчою у світі могилкою і поїхала у чужу сторону. Та хіба може старе дерево прижитися у чужій землі? Так і вона. З кожним днем усе більше і більше чахла. А по-ночах з глибини пам'яті виринав давній образ дідуся, що тяжко кашляв і згинув забутий усіма, неначе викинута непотрібна нікому річ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
