* * *
Коли підеш ти, що в цю мить мені
Дорожчий за слова всі на папері,
Залишивши мене в самотині,
Й більш не постукаєш у мої двері;
Й не будеш уже променем ясним
Мені, коли земля в цвітінь уборі,
Чи в пітьмі світлом місяця блідим
У зблиску й мерехтінні хвиль на морі; –
Хай пам’ять лиш одне тоді верта –
Й поплачу трохи, як тепер, в скорботі –
Мить, де любов твоя, мов квітка та,
Що смерті страх в ній ще в п’янкій дрімоті,
Й спостеріга тужливо серед нив,
Де вітер пелюстки її зронив.

Edna St. Vincent Millay
* * *
When you, that at this moment are to me
Dearer than words on paper, shall depart,
And be no more the warder of my heart,
Whereof again myself shall hold the key;
And be no more, what now you seem to be,
The sun, from which all excellencies start
In a round nimbus, nor a broken dart
Of moonlight, even, splintered on the sea;
I shall remember only of this hour–
And weep somewhat, as now you see me weep–
The pathos of your love, that, like a flower,
Fearful of death yet amorous of sleep,
Droops for a moment and beholds, dismayed,
The wind whereon its petals shall be laid.

* * *
Більш не з’являйся, літо, в цьому лісі
Й ти, осене, не йди по цих стежках;
Не хочу ні дощу, ні сонця з висі,
Ні втіх очам на тирлича квітках.
Й ти будь відсутня теж, даремна весно;
Не дай дроздам здійняти співу шквал,
Що вміє воскрешати так облесно
Із пам’яті бажань колишніх шал.
Й лиш ти, нелюба іншим, хмура зимо,
З морозами у ліс цей завітай;
Хай гнеться зледеніле віття німо,
Хоч поряд в лузі й літній ще розмай;
Затьмар і вись, і низ хурделиць бігом;
Прощай, квітучий луже, – спи під снігом!

Edna St. Vincent Millay
* * *
Summer, be seen no more within this wood;
Nor you red Autumn, down its paths appear;
Let no more the false mitrewort intrude
Nor the dwarf cornel nor the gentian here;
You too be absent, unavailing Spring,
Nor let those thrushes that with pain conspire
From out this wood their wild arpeggios fling,
Shaking the nerves with memory and desire.
Only that season which is no man's friend,
You, surly Winter, in this wood be found;
Freeze up the year; with sleet these branches bend
Though rasps the locust in the fields around.
Now darken, sky! Now shrieking blizzard, blow! —
Farewell, sweet bank; be blotted out with snow!