* * *
Не встиг бутон розкрити пелюстки,
Коли з тобою вперше цілувалась,
Як зла бур’ян сухий пустив ростки;
Й не до добра це – зразу догадалась.
Пір року зміну знаю, бо з села
Я родом; то ж, як і батьки бувало,
Кажу, вдихнувши холод: “Без тепла
Все, що на грядці у цю ніч, – пропало.”
І все ж надія ще жила в мені,
Що більш погожим виявиться літо,
Й пізніш прийдуть осінні хмурі дні,
Й весняний збиток буде пережито.
Й кажу тобі це, як уже мороз
Торкнувсь брутально виноградних лоз.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Even in the moment of our earliest kiss,
When sighed the straitened bud into the flower,
Sat the dry seed of most unwelcome this;
And that I knew, though not the day and hour.
Too season-wise am I, being country-bred,
To tilt at autumn or defy the frost:
Snuffing the chill even as my fathers did,
I say with them, "What's out tonight is lost."
I only hoped, with the mild hope of all
Who watch the leaf take shape upon the tree,
A fairer summer and a later fall
Than in these parts a man is apt to see,
And sunny clusters ripened for the wine:
I tell you this across the blackened vine.

* * *
Любове, ти колючкою мені
Вп’ялась у серце й ледь не погубила;
Й траву, що в ній лежала в напівсні,
Й так мокру від дощу, слізьми кропила,
Як сутінки зміняла млиста ніч,
А тій – похмурий ранок йшов на зміну,
Та небо все ясніло зусібіч,
Й вернуло дню вже метушню пташину.
Колючко ніжна, пристрасте, якби ж
Тоді я знала, яку серцю муку
Несе твій гострий і безжальний ніж,
Як розставання множить в нім розпуку, –
О, я не бігла б так на того клич,
Хто чи й любив мене – в ту навіть ніч!

Edna St. Vincent Millay
* * *
Sweet love, sweet thorn, when lightly to my heart
I took your thrust, whereby I since am slain,
And lie disheveled in the grass apart,
A sodden thing bedrenched by tears and rain,
While rainy evening drips to misty night,
And misty night to cloudy morning clears,
And clouds disperse across the gathering light,
And birds grow noisy, and the sun appears —
Had I bethought me then, sweet love, sweet thorn,
How sharp an anguish even at the best,
When all's requited and the future's sworn,
The happy hour can leave within the breast,
I had not so come running at the call
Of one who loves me little, if at all.