* * *
Цю рану вже ніколи не зцілити;
І це не смерті підступи жахні –
Її кохання завдало мені,
Дотла згорівши; не зазеленіти
Вже пустирищу: ні трава, ні квіти
Тут не зійдуть, хоч сію навесні,
А небо щедро ллє дощі рясні –
Такі безплідні болю моноліти.
Що квітень буде вітряним незвично,
Й що серпень занегодиться дощем, –
Стерплю; й що нам – сприйму філософічно –
Як ляжем в землю, стане тлін плащем;
Але як мрія згине – вже довічно
Нести у грудях цей пекучий щем.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Here is a wound that never will heal, I know
Being wrought not of a dearness and a death
But of a love turned ashes and the breath
Gone out of beauty; never again will grow
The grass on that scarred acre, though I sow
Young seed there yearly and the sky bequeath
Its friendly weathers down, far underneath
Shall be such bitterness of an old woe.
That April should be shattered by a gust,
That August should be leveled by a rain,
I can endure, and that the lifted dust
Of man should settle to the earth again;
But that a dream can die, will be a thrust
Between my ribs forever of hot pain.

* * *
Що ж, я пішла від тебе – й геть жалі;
Це – вибір мій, хай рана й незагойна;
Й що б не казав ти – навіть королі
Не часто йдуть на плаху так достойно.
Вночі в сльозах топила відчай свій,
Та день сушив їх; і я вдячна долі,
Що жити, хай і в клітці золотій,
Вже не бажаю пташкою в неволі.
Схитруй чи менш люби – й ще на одне
Із літ тебе я втратила б пізніше;
Та чи ціна та звабила б мене,
Й те літо – чи було б тим, що раніше?
Й коли здолаю відчаю межу –
Про тебе й слова злого не скажу.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Well, I have lost you; and I lost you fairly;
In my own way, and with my full consent.
Say what you will, kings in a tumbrel rarely
Went to their deaths more proud than this one went.
Some nights of apprehension and hot weeping
I will confess; but that's permitted me;
Day dried my eyes; I was not one for keeping
Rubbed in a cage a wing that would be free.
If I had loved you less or played you slyly
I might have held you for a summer more,
But at the cost of words I value highly,
And no such summer as the one before.
Should I outlive this anguish — and men do —
I shall have only good to say of you.