Майже із небуття,
із чогось неземного,
Що спалахує вмить на дотичній сердець,
Появився мій бог...
...так блискуче і знову —
Дивовижна звичайність - дитина.
Вінець
Всім чеканням.
До відчаю щастя!
Ти звідки,
Наростаючий біль від утрат майбуття?
...Відступив.
Тільки світ - дива дивного свідок —
Не помітив його. І торкнулась лиця

Напівсонячна тінь. Та невидимих зморшок
Розметалася сіть — страх розставив пости.
...Що ж — хлопчисько...
Чи шлях обереш ти порожній,
Або, всупереч труднощам - шлях до мети?

"Мій любимий".
Тут значення слів невимовні,
Наче кіт під рукою, прогнулись у мить.
Ти — перебіг життя. Cенс його всезмістовний.
Ти належиш усім. І — що дивно — ти мій.

Ти — надія. Але й осередком є страху.
Страх утрати — нове відчуття ти моє.
За нестриманість щастя розплата. І плаха,
Де катують за вічність. Знаходжу себе

В першій спільності рис. Ти — шедевр, а я -начерк.
Тобто — поки ще начерк. Затисши кільце,
Ти смієшся — як просто все, просто неначе -
Ти смієшся — і я опускаю лице...

Щоб не бачити - тільки щоб слухати серцем
Твій ледь чутний, але безупинний розгін,
Твій наївний, і наче відпущений зверху
Приголомшливо щирий, казковий сміх-дзвін.

Моє з норовом щастя, найлегша ти ноша.
Світ по швах розійшовся, тебе як вмістив.
Нескінченно далекий — й...
близький ти до дрожі.
Мить в шматки попід натиском щастя розбив,

Ти щасливий такий, віриш в смілості змогу,
бо раніше не падав.
Розсунь рубежі!
Кожна мить — обіцяє тобі перемогу
Над усесвітом, вільним від правди і лжі.

Поки ти не стоїш на межі в центрі серця -
гострій грані любові, що добра у злі.
Поки ти — квінтесенція всіх квінтесенцій —
З нерозталою вічністю в чистій крові...

2012

Григорий Кудрявцев
Сыну.

Так —
...из небытия,
из чего-то такого,
Что взрывается вдруг от касанья сердец,
Появился мой бог...
...ослепительно-снова —
Тривиальное чудо - младенец.
Венец

Ожиданьям.
Отчаянье счастья!
Откуда,
Эта сильная боль незнакомых потерь?
...Отступила.
А мир содрогнулся от чуда —
Не заметив его. Только легкая тень

Пролегла на лице. Да невидных морщинок
По-раскинулась сеть — страх расставил силки.
...Что ж — мальчишка...
Любитель ли — легких наживок,
Иль стремления к цели всему вопреки?

"Мой любимый".
Тут слово меняет значенье,
Изогнувшись, подобно коту, под рукой.
Ты — течение жизни. Ее назначенье.
Ты — всеобщий. И — что удивительно — мой.

Ты — надежда. Но и — средоточие страха.
Страх потери — ты новое чувство мое.
За безумие счастья расплата. И плаха
Где казнят за бессмертье. Себя узнаю

В самых общих чертах. Ты — шедевр, я — набросок.
То есть — тоже набросок. Сжимая кольцо
Ты смеешься — как все удивительно просто —
Ты смеешься — и я опускаю лицо...

Чтоб не видеть тебя. Только слушать и слышать
Твой негромкий, но быстро берущий разбег,
Твой наивный, и, верно, отпущенный свыше
Оглушительно искренний, сказочный смех.

Мое дерзкое счастье — ты — легкая ноша.
Мир по швам разошелся, вмещая тебя.
Бесконечно далекий — и...
близкий до дрожи.
Миг в куски под давлением счастья дробя,

Как ты счастлив, наполненный смелостью светлой,
Тех, кто прежде не падал.
Раздвинь рубежи!
Каждый миг — как награда. И вера в победу
Над вселенной, где нет еще правды и лжи.

Ты еще не стоишь на прорезавшей сердце,
Между злом и добром, острой грани любви.
Ты еще — квинтэссенция всех квинтэссенций —
С нерастаявшей вечностью в чистой крови...

2002 г.