В терапевтичному відділені,
на третьому поверсі -
палата в кінці коридору.

До кінця коридору,
на третій поверх,
дістається не кожен.
А коли хто і дістається,
то лежить на глибокій,
наче його старість, койці,
змінюючи час від часу одну,
незручну, позу
на іншу,
куди менш зручнішу,
то розглядаючи рожеві,
наче захід сонця, стіни,
то вдивляючись в мокрі тополі,
що стоять за упослідженим вікном,
ніби спіймані дезертири
- винувато похитуючись
під осіннім
дощем.

Тут розмовляють на високих тонах
- так, що голоси,
прориваючи товсті берлінські стіни палати,
кочують порожніми,
мов домашня постіль, суботніми коридорами,
забиваючись до запилених полиць
із амбулаторними картками,
до лікарських шаф
з білосніжними халатами й мовчазними скелетами,
до темних флюорографічних кабінетів,
просипаються,
наче пісок,
на старанно вимитий кахель,
проте так і зостаються недочутими.

Кожному новому пацієнту радіють
(це взагалі чи не єдине,
чому тут можна радіти),
оточують зусібіч,
розмовляють про різні речі,
згадують спільних знайомих,
котрі, зазвичай,
виявляються давно померлими.
Взагалі,
в цих їхніх історіях багато смерті,
смерті й любові,
та головне - правди.

Відвідувачів тут не буває.
Себто, не те,
щоб їх не пропускали -
вони скоріш просто не заходять.
Близькі вивозять вас сюди,
наче стару канапу
на сміттєзвалище,
оформлюють належні документи,
гидливо цілують,
бажають скорішого одужання
і забираються додому,
мріючи ніколи
вас
не побачити
та про євроремонт
в щойно вивільненій кімнаті.

Кілька разів на день зазирає медсестра,
міряє тиск,
дослухаючись до нерівномірного,
мов стукіт залізничних коліс, пульсу,
вганяє у висохлу,
наче гілля, вену
холодну голку,
говорячи,
що зараз
буде
добре.
Й усі при цьому лише й посміхаються,
розуміючи,
що добре
вже
не буде
ніколи.

Ввечері,
коли тополі ховаються в густій темряві,
і час тягнеться особливо повільно,
пацієнти,
ніби мурахи на пролитий на столі сироп,
сповзаються на вахту,
умощуються на твердих й обшарпаних,
як і їх життя, кріслах;
чергова сестра вмикає телевізор,
де ось-ось має початися серіал –
безкінечний,
наче їх
старість…
довгоочікуваний,
наче
їх
смерть.