Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
2026.04.14
12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
2026.04.14
11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
2026.04.14
11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.04.13
21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
2026.04.13
18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
2026.04.13
15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
2026.04.13
12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
2026.04.13
10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.
2026.04.12
19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку.
Але існує й
2026.04.12
16:55
Тобі зізнань моїх появи
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.
2026.04.12
16:32
комусь цікаве слово бог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог
2026.04.12
15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.
Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.
Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.
Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.
Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.
2026.04.12
14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
ЗУСТРІЧ
…Село Кам’янка ховається в живописному карпатському міжгір’ї Сколівського району і потрапити до нього можна, звернувши перед самим Сколе ліворуч, де на роздоріжжі височіє кількаметровий дубовий хрест, споруджений саме тут, як стверджують ініціатори його встановлення, за «вказівкою» Пресвятої Богородиці. Одразу ж за хрестом – залізничний переїзд із не аж таким інтенсивним графіком руху потягів, що не завдає особливих незручностей для автомобільного пересування.
По дорозі до села – добре знаний, і не тільки в наших краях, водоспад на невеличкій, але – саме тут – бистроплинній, гірській річці Кам’янці, що впадає в ріку Опір. Це територія національного природного заповідника «Сколівські Бескиди». Літньо-осінньої пори ота місцина приваблює численних туристів. Найчастіші відвідувачі – переважно дитячі ватаги шкільних екскурсій та сімейні туристи-відпочивальники. Зрідка можна зустріти й автівки з іноземними номерами, що ризикнули випробувати цей забутий автодорожниками відтинок дороги від основної траси. Улітку, особливо сонячної погідної днини, вся лівобережна заплава Кам’янки виграє кольористим різнобарв’ям туристичних наметів.
Сьогодні, осяйного серпневого ранку, з вікна маршрутки, що за графіком руху завертає й до села Кам’янки, Софія теж милувалася красою шумливого русла річки і прямовисних скель, що стіною обрамляли її лівий берег. Вражало те, що на цій правічній природній кам’яній стіні якимось дивом, демонструючи неймовірні зусилля укоренитися в несприятливому ґрунті, де-не-де стриміли, – спинаючись теж прямовисно вгору, – карпатські смерічки, конкуруючи своєю вишуканою стрункістю з посестрами, що росли безпосередньо в лісі на крутосхилі.
Софія уперше, – хоча й з розповідей Назара вже не раз уявляла собі красу цього мальовничого куточка карпатського краю, – милувалася таким розкішним краєвидом, споглядання якого додавало романтичного забарвлення нинішньому майбутньому рандеву з її давнім приятелем. Завжди хотіла напитися цілющого гірського повітря, розпростертись горілиць на м’якому хвойному ліжникові, уявити себе полонянкою карпатського легіня – майстра кохання, а то й зустрітися очі-в-очі з отим міфічним Чугайстром, про якого наслухалася стільки легенд.
Напередодні, в телефонній розмові щодо зустрічі після її повернення з майже місячного кримського відпочинку, вона сама, ніби жартома, продзвеніла: «А хочеш, я приїду до тебе в село?». Відчувала, що від такого жартівливого запитання-пропозиції він втішився, як мала дитина. За мить зізнався, що й сам хотів її запросити, лише не був упевнений, що вона погодиться.
… Виходячи з маршрутки, зауважила Назара, що прямував до неї: худорлявий, середнього зросту і віку мужчина, з густою темною, ледь посрібленою на скронях та чубі шевелюрою, в темних окулярах від сонця, білих полотняних штанях і білій майці-безрукавці, що контрастувала з його майже шоколадної засмаги шкірою та підкреслювала міцні, мовби «накачані» на тренажерах, руки. Знала, що на ньому тримається уся господарка на сільському обійсті: батьки старенькі, він – єдиний син, а село – не місто, відлежуватися на дивані з газетою в руках чи втупитися в телевізор – не заняття для порядного ґазди.
Наближаючись, зняв окуляри, і в його погляді Софія відчула схвальне замилування побаченим. Вона, щоправда, не сумнівалася, що він «оцінить» її старання: на відпочинку постановила собі «зігнати» дрібку зайвих кілограмів і щоденне кількагодинне плавання (любила й уміла довго плавати) таки дало результат. Підійшла до нього грайливою ходою, навмисне вихиляючи стегнами, обтягнутими білими джинсами, та стенаючи плечима, від чого її злегка засмаглі груди звабно витанцьовували у відкритому декольте футболки. Сонячна усмішка метеликом всілася на її вустах і при зустрічі злетіла на нього.
– Неймовірно виглядаєш! Але де ж наша кримська засмага? – приставив свою руку
до Софіїної: контраст був разючий – не на її користь.
– Не з тим порівнюєш. Якщо будеш чемний, – побачиш різницю, – чмокнула його в
щоку. – Ну, і яку розважальну програму ти приготував для своєї – давно не цілованої –гості? Сподіваюся, бульбу ще зарано копати?
– Позаяк тобі не можна так раптово змінювати ритм життя, пропоную після
морського бризу поніжитись у затінку карпатських смерек. Не заперечуєш?
…Вони лежали на краю невеличкої галявинки, між смерічок, і впивалися насолодою обіймів і поцілунків. Обоє скучили за отими паростками любості, за цією прелюдією до щоразу нового, глибшого, пізнання найвищої насолоди, яку можуть дарувати один одному лише закохані між собою чоловік і жінка. Назар пестив розімліле від поцілунків тіло, ніжно погладжуючи незасмаглі (усе ж знайшов різницю!), сховані під купальником від кримського сонця місця, і упевнено вів свою пасію у дивовижному танку різнозасмаглих тіл, а Софія купалася в розкоші любощів і, не стримуючи емоцій, видихала дивовижну симфонію звуків насолоди від пестощів. «Ти молодець… Ти такий молодець…» – у знемозі шепотіла вона, пристрасно відповідаючи на кожен рух його тіла. І танець їх був, як ніколи, затяжний, лише з короткочасними паузами для перепочинку, а далі тривав знову і знову – так, що й сам Назар, чи то від Софіїної жагучості, чи з відчуття повної свободи від людей, проблем і обов’язків у цьому смерековому раю, дивувався своїй ненаситній активності. Навіть ласка-чорнобурка, перебігаючи галявинку, зупинилася на мить, стала на задні лапки, а передні склала, мовби для аплодисментів за таке несподіване видовище.
– Я хочу тут жити… в лісі… з тобою… – Софія ніжно тулилася своєю м’якою, як
подушечка, щічкою до неголеної (але не колючої!) щоки Назара і відчувала таку гармонію душі й цього райського довкілля, що, здавалося, ніяка сила не здатна відірвати її від нього, щоб згодом знову кинути у вирву міської метушні.
Сизий димок від раніше розпаленої Назаром невеличкої – у декілька дрібних галузок сухостою – ватри звивався змійкою в ясну безхмарну блакить неба…
Назар із замилуванням спостерігав, як Софія, іще розпашіла від жаги, неохоче вивільнившись із запаморочливих обіймів, без поспіху, акуратно розчісувала скуйовджені пасма свого густого золотавого волосся, щоб часом при поверненні не залишити для стороннього ока у зачісці якогось атрибута живої природи.
– Поніжся ще декілька хвилин… Якраз сонечко обціловує твоє личко… Я зараз… –
Назар встав і зник у смерековій тиші.
Софія, заплющивши очі, піддалася пестощам лагідних, ще не палючих променів, вбираючи усім своїм єством сонячне життєдайне тепло і перебуваючи у полоні нещодавніх любощів...
– Це для тебе, – вивільнив її від хвилевого забуття голос Назара, що, повернувшись,
нахилився над нею, простягаючи пригорщі крупних , зволожених і не обсохлих ще від роси у тінистих зарослях ожинника, ягід.
З його ж рук і визбирувала губами оті смачнючі лісові дари, приємно лоскочучи своїми вустами мозолисті долоні.
– Яка запашна і солодка ожина… Такий апетитний десерт… Дякую… – намірилася
встати, аж нараз її погляд завмер на чомусь, несподівано побаченому. – Глянь, яке чудо! – біля самої ряднини, що слугувала їм за лежанку, з-під хвої випиналися мініатюрні голівки воскових свічечок.
– Та це ж лисички! – від радісного збудження очі Софії заблисли щирим, аж мовби
дитячим, захопленням.
– Значить, починається грибний сезон… І є нагода приїхати ще раз… Тепер
уже з козубом для грибів….
…Зворотня маршрутка поволі шкандибала по так званій дорозі, даремно намагаючись оминути чергову вибоїну й накульгуючи то на праві, то на ліві колеса, мовби хотіла заколисати своїх нечисленних пасажирів.
Вечоріло.
Софія, піддавшись цьому колисанковому ритму, перебирала в пам’яті запаморочливі хвилини недавньої зустрічі й уже твердо знала, що обов’язково приїде сюди ще раз, а потім приїжджатиме знову й знову, доки їх з Назаром серця б’ються в унісон і доки її величність – Фортуна не скаже своє безальтернативне заключне слово у їхніх стосунках…
Серпень 2012 (30.08.2012)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗУСТРІЧ
…Село Кам’янка ховається в живописному карпатському міжгір’ї Сколівського району і потрапити до нього можна, звернувши перед самим Сколе ліворуч, де на роздоріжжі височіє кількаметровий дубовий хрест, споруджений саме тут, як стверджують ініціатори його встановлення, за «вказівкою» Пресвятої Богородиці. Одразу ж за хрестом – залізничний переїзд із не аж таким інтенсивним графіком руху потягів, що не завдає особливих незручностей для автомобільного пересування.
По дорозі до села – добре знаний, і не тільки в наших краях, водоспад на невеличкій, але – саме тут – бистроплинній, гірській річці Кам’янці, що впадає в ріку Опір. Це територія національного природного заповідника «Сколівські Бескиди». Літньо-осінньої пори ота місцина приваблює численних туристів. Найчастіші відвідувачі – переважно дитячі ватаги шкільних екскурсій та сімейні туристи-відпочивальники. Зрідка можна зустріти й автівки з іноземними номерами, що ризикнули випробувати цей забутий автодорожниками відтинок дороги від основної траси. Улітку, особливо сонячної погідної днини, вся лівобережна заплава Кам’янки виграє кольористим різнобарв’ям туристичних наметів.
Сьогодні, осяйного серпневого ранку, з вікна маршрутки, що за графіком руху завертає й до села Кам’янки, Софія теж милувалася красою шумливого русла річки і прямовисних скель, що стіною обрамляли її лівий берег. Вражало те, що на цій правічній природній кам’яній стіні якимось дивом, демонструючи неймовірні зусилля укоренитися в несприятливому ґрунті, де-не-де стриміли, – спинаючись теж прямовисно вгору, – карпатські смерічки, конкуруючи своєю вишуканою стрункістю з посестрами, що росли безпосередньо в лісі на крутосхилі.
Софія уперше, – хоча й з розповідей Назара вже не раз уявляла собі красу цього мальовничого куточка карпатського краю, – милувалася таким розкішним краєвидом, споглядання якого додавало романтичного забарвлення нинішньому майбутньому рандеву з її давнім приятелем. Завжди хотіла напитися цілющого гірського повітря, розпростертись горілиць на м’якому хвойному ліжникові, уявити себе полонянкою карпатського легіня – майстра кохання, а то й зустрітися очі-в-очі з отим міфічним Чугайстром, про якого наслухалася стільки легенд.
Напередодні, в телефонній розмові щодо зустрічі після її повернення з майже місячного кримського відпочинку, вона сама, ніби жартома, продзвеніла: «А хочеш, я приїду до тебе в село?». Відчувала, що від такого жартівливого запитання-пропозиції він втішився, як мала дитина. За мить зізнався, що й сам хотів її запросити, лише не був упевнений, що вона погодиться.
… Виходячи з маршрутки, зауважила Назара, що прямував до неї: худорлявий, середнього зросту і віку мужчина, з густою темною, ледь посрібленою на скронях та чубі шевелюрою, в темних окулярах від сонця, білих полотняних штанях і білій майці-безрукавці, що контрастувала з його майже шоколадної засмаги шкірою та підкреслювала міцні, мовби «накачані» на тренажерах, руки. Знала, що на ньому тримається уся господарка на сільському обійсті: батьки старенькі, він – єдиний син, а село – не місто, відлежуватися на дивані з газетою в руках чи втупитися в телевізор – не заняття для порядного ґазди.
Наближаючись, зняв окуляри, і в його погляді Софія відчула схвальне замилування побаченим. Вона, щоправда, не сумнівалася, що він «оцінить» її старання: на відпочинку постановила собі «зігнати» дрібку зайвих кілограмів і щоденне кількагодинне плавання (любила й уміла довго плавати) таки дало результат. Підійшла до нього грайливою ходою, навмисне вихиляючи стегнами, обтягнутими білими джинсами, та стенаючи плечима, від чого її злегка засмаглі груди звабно витанцьовували у відкритому декольте футболки. Сонячна усмішка метеликом всілася на її вустах і при зустрічі злетіла на нього.
– Неймовірно виглядаєш! Але де ж наша кримська засмага? – приставив свою руку
до Софіїної: контраст був разючий – не на її користь.
– Не з тим порівнюєш. Якщо будеш чемний, – побачиш різницю, – чмокнула його в
щоку. – Ну, і яку розважальну програму ти приготував для своєї – давно не цілованої –гості? Сподіваюся, бульбу ще зарано копати?
– Позаяк тобі не можна так раптово змінювати ритм життя, пропоную після
морського бризу поніжитись у затінку карпатських смерек. Не заперечуєш?
…Вони лежали на краю невеличкої галявинки, між смерічок, і впивалися насолодою обіймів і поцілунків. Обоє скучили за отими паростками любості, за цією прелюдією до щоразу нового, глибшого, пізнання найвищої насолоди, яку можуть дарувати один одному лише закохані між собою чоловік і жінка. Назар пестив розімліле від поцілунків тіло, ніжно погладжуючи незасмаглі (усе ж знайшов різницю!), сховані під купальником від кримського сонця місця, і упевнено вів свою пасію у дивовижному танку різнозасмаглих тіл, а Софія купалася в розкоші любощів і, не стримуючи емоцій, видихала дивовижну симфонію звуків насолоди від пестощів. «Ти молодець… Ти такий молодець…» – у знемозі шепотіла вона, пристрасно відповідаючи на кожен рух його тіла. І танець їх був, як ніколи, затяжний, лише з короткочасними паузами для перепочинку, а далі тривав знову і знову – так, що й сам Назар, чи то від Софіїної жагучості, чи з відчуття повної свободи від людей, проблем і обов’язків у цьому смерековому раю, дивувався своїй ненаситній активності. Навіть ласка-чорнобурка, перебігаючи галявинку, зупинилася на мить, стала на задні лапки, а передні склала, мовби для аплодисментів за таке несподіване видовище.
– Я хочу тут жити… в лісі… з тобою… – Софія ніжно тулилася своєю м’якою, як
подушечка, щічкою до неголеної (але не колючої!) щоки Назара і відчувала таку гармонію душі й цього райського довкілля, що, здавалося, ніяка сила не здатна відірвати її від нього, щоб згодом знову кинути у вирву міської метушні.
Сизий димок від раніше розпаленої Назаром невеличкої – у декілька дрібних галузок сухостою – ватри звивався змійкою в ясну безхмарну блакить неба…
Назар із замилуванням спостерігав, як Софія, іще розпашіла від жаги, неохоче вивільнившись із запаморочливих обіймів, без поспіху, акуратно розчісувала скуйовджені пасма свого густого золотавого волосся, щоб часом при поверненні не залишити для стороннього ока у зачісці якогось атрибута живої природи.
– Поніжся ще декілька хвилин… Якраз сонечко обціловує твоє личко… Я зараз… –
Назар встав і зник у смерековій тиші.
Софія, заплющивши очі, піддалася пестощам лагідних, ще не палючих променів, вбираючи усім своїм єством сонячне життєдайне тепло і перебуваючи у полоні нещодавніх любощів...
– Це для тебе, – вивільнив її від хвилевого забуття голос Назара, що, повернувшись,
нахилився над нею, простягаючи пригорщі крупних , зволожених і не обсохлих ще від роси у тінистих зарослях ожинника, ягід.
З його ж рук і визбирувала губами оті смачнючі лісові дари, приємно лоскочучи своїми вустами мозолисті долоні.
– Яка запашна і солодка ожина… Такий апетитний десерт… Дякую… – намірилася
встати, аж нараз її погляд завмер на чомусь, несподівано побаченому. – Глянь, яке чудо! – біля самої ряднини, що слугувала їм за лежанку, з-під хвої випиналися мініатюрні голівки воскових свічечок.
– Та це ж лисички! – від радісного збудження очі Софії заблисли щирим, аж мовби
дитячим, захопленням.
– Значить, починається грибний сезон… І є нагода приїхати ще раз… Тепер
уже з козубом для грибів….
…Зворотня маршрутка поволі шкандибала по так званій дорозі, даремно намагаючись оминути чергову вибоїну й накульгуючи то на праві, то на ліві колеса, мовби хотіла заколисати своїх нечисленних пасажирів.
Вечоріло.
Софія, піддавшись цьому колисанковому ритму, перебирала в пам’яті запаморочливі хвилини недавньої зустрічі й уже твердо знала, що обов’язково приїде сюди ще раз, а потім приїжджатиме знову й знову, доки їх з Назаром серця б’ються в унісон і доки її величність – Фортуна не скаже своє безальтернативне заключне слово у їхніх стосунках…
Серпень 2012 (30.08.2012)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
