* * *
Заглядає ранок до твоїх вікон
І цілує заспані очиці:
“Прокидайся, люба! Відпускай вже сон —
Уночі він вернеться й досниться.
Ти ще ніжишся в тремких обіймах сну,
Ще в його полоні умліваєш,
Я ж на тебе сонечка плесну.
Прокидайся! День новий чекає”.

* * *
Це розкішна візія чи сон це?
Глянь — на обрії палахкотить огень:
Пригорщами обсипає сонце
Перламутром сонцеликий день.
Й ти, як день, ясна і сонцелика,
Аж пашиш снагою до життя,
Що за день зостане перелита
У приємне втоми відчуття…

* * *
День заснув. На чатах вечір —
Ночі вірний побратим.
Опустивсь тобі на плечі
Янгол і шепоче : “Спи...
Спи дитинно. Сон лікує.
Недарма ж бо він прийшов.
А прокинешся — відчуєш,
Що життя нуртує знов!”

* * *
Заряхтіли перли-зорі,
Місяць — мов духмяний книш.
Візерунки неозорі
Ніч сплітає. Ти вже спиш.
У зірок-перлин хоромах,
В сяйві місяця-книша
Покидає тіло втома
І дитиніє душа…