ГОЛОСИ МИНУЛОГО УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА АРТУРА КУРДІНОВСЬКОГО

"Слова читайте у ранкових росах,
У кольорі осінньої іржі.
Обходьте стороною безголосих!
Цінуйте слово щирої душі!"

Відомий, прекрасний, вдумливий письменник, який написав дві передмови до книг Артура Курдіновського – Ярослав Олегович Чорногуз порівнював його з Шарлем Бодлером (1821–1867 рр.) – видатним французьким поетом-ліриком і попередником символізму.
Погоджуюся, багато спільного в поезії цих неординарних особистостей.
Обоє висвітлюють складні теми: красу і потворність, добро і зло, піднесене і буденне. Бодлер умів знаходити лірику навіть у темних і суперечливих сторонах життя, відкриваючи новий погляд на світ. Артур намагається знаходити на руїнах дронового буття війни ніжні проліски, а в чорних тунелях гріха — істину. Відшуковує кохання там, де його ніколи не було; добро, де зрада дихає в спину, а підлість межує з лицемірством, нахабством і ворожою ганьбою.

"Не робить людство висновків! Живе,
Захоплене буттям своїм шаленим.
До кожного біжить малюк Жерве...
Але не кожний Жан стає Мадленом."

Малюк Жерве – це совість. До кожного вона стукає, але не кожен готовий її впустити у свою душу.

Митець, якого я відкрила для себе на львівському сайті «Поетичні майстерні» і внесла у список улюблених поетів, чіпляє за живе своєю непідкупною щирістю, неординарним мисленням і безкорисливим альтруїзмом. Я одразу відчула потужність джерельного слова, що плине з його молодої, гарячої, емоційної й такої самотньо-зрілої душі. Вона розливається рікою, щоб наповнити чуйною, правдивою поезією хоча б розбиті ночви існування.

Артур Курдіновський родом із славетного Харкова, 1989 року народження. З 2009р. пише вірші. У 2014 році закінчив Харківський Національний Університет мистецтв імені І. П. Котляревського (диплом з відзнакою) за фахом «Актор драматичного театру та кіно».
2009 – 2013 рр. – постійний учасник університетських поетичних читань.
2014 – 2015 рр. – викладач акторської майстерності у школі N75.
Можливо, тому його поезія така багатогранна, цікава, мінлива, зворушливо-трагічна. Кожен його вірш – це міні-вистава, де головними героями постають оголена правда та мудрість. Автор, який прискіпливо ставиться до себе, шукає сенс життя та істину не лише в інших, а й у собі:

«О, Совісте! Які є варіанти?
Ти -– кожний видих мій та кожний вдих!
В тобі – скорбота чорної троянди...
Твоя краса – далеко не для всіх.»

Яка неймовірна яса каліграфічного слова, висота польоту крилатої думки, океанна глибинність, філігранна майстерність живого письма!

Артуру Курдіновському підкорюються всі жанри поезії – тріолети, віланели, квартони.

ЗІГРІЙ КОХАННЯ
(тріолет)

Зігрій кохання теплою рукою!
Два серця – разом, попри холоди.
Мені не холодно, бо я – з тобою!
Зігрій кохання теплою рукою!

Завжди удвох, окрилені зимою,
А справжній холод – подих самоти.
Зігрій кохання теплою рукою!
Два серця – разом, попри холоди.

А про вінки ронделів, що представлені в кінці цієї книги, можна написати окрему передмову, Настільки вражаюче, барвисто, майстерно, геніально вони створені стилом талановитого майстра!

НОЧІ ТЕМНО-СИНІ

Ти усмішкою доброю світи,
Різдвяна зірко, світла господине!
Ласкаво нагадай про іменини
Та змерзлу душу забери туди!

Я зараз бачу навіть крізь льоди
Свята зимові, радості краплини.
Ти усмішкою доброю світи,
Різдвяна зірко, світла господине!

З минулим перерізані дроти.
Лунає сумно пісня лебедина.
Вціліле іграшкове піаніно!
Сховавшись від сучасної біди,
Ти усмішкою доброю світи!

Артур Курдіновський з легкістю підкорив і найскладніший жанр літератури – сонети! Окрім того, розробив свій улюблений семивірш зі схемою римування АВВАcDc.

ЗЕЛЕНИЙ ОКСАМИТ
(артурівська строфа)

"Зелений оксамит… Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом
Настільки не спаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав’язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман..."

Дуже цікаво, погодьтесь. Не кожен поет може створити власну техніку й настільки майстерно її вплести у непересічну думку.

Головним завданням у поезії письменник вважає створення класичних твердих форм, але сучасною літературною українською мовою. Дуже любить ефект яскравого фіналу в кожному творі, тому саме останні рядки намагається насичувати максимальною емоційністю, позитивною експресією свого характеру.

ОСВІДЧЕННЯ

Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я – вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.
Здавалось, це я. А насправді – це ти.

Погрожує сумом непрохана хмара...
Зігріє нас вдома родинний камін.
Є прихисток для ідеальної пари...
Я тихо старію. В тобі – все без змін.

На сірій, жорстокій життєвій дорозі
Не так, як хотілося. Все шкереберть.
Моя чарівниця, заплакана Осінь –
Дружина, коханка, натхнення і смерть.

Несподівана кінцівка приголомшує! Браво, поете, неймовірно!

У своїй творчості Артур надає перевагу філософській, громадянській та інтимній ліриці. Його поезії були надруковані у літературному журналі «Дніпро», в альманасі «Євшан», а також у кількох випусках антології поезії «Слово», «Степовий шлях», «Творити в часи війни», «Сніп».
Курдіновський постійно друкує твори на поетичних інтернет-ресурсах, зокрема, на Українському Порталі Поезії, Клубі Поезії, Поетичних Майстернях. Також заснував власний телеграм-канал «Поезія Совісті». На каналі «Ютуб» створює відеоролики з мелодекламацією власних віршів, використовуючи свої професійні акторські навички. У 2024 р. видав поетичну збірку «Сонети», за яку отримав почесне звання лауреата літературної Премії імені Ярослава Дорошенка. У 2025 р. видав корону сонетів «Смарагдова тиша». Це вершина його творчості, бо лише п’ять українських митців написали корони сонетів в Україні. Артур із титанічною задачею впорався блискуче.

МОЯ УКРАЇНА
(сонет)

Мене вже не вражають штампи-гасла,
Що розв’язали довгі язики.
Свідомість вірно поскладала пазли,
Пустелі залишаючи піски.

Буяє червень. Світла зірка згасла,
Тепер дається темрява взнаки.
Неактуальні всі свята прекрасні,
Порвалися святкові ковпаки.

Плекаю дві реальні України,
На їхню честь постійно та щоднини
Ще стукає серцевий метроном.

Про них – томи з душевної книгарні:
Одна – померла в Польщі у лікарні,
А інша – вчить уроки за столом.

У цьому сонеті з книги «Голоси минулого» Україна асоціюється з батьком, матінкою та сином, якого вона виховує самотужки. Бо для Артура родина – Святий Храм Поезії, в його серці болить, так само, як рідна Батьківщина.

Нещодавно побачила світ третя збірка Артура Курдіновського «Єдиній жінці, що мене любила» – пам’яті покійної матері, за якою сумує, страждає й присвячує неймовірні вірші, сповнені туги та любові.

ДВАДЦЯТЬ ШОСТЕ СІЧНЯ, ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ РІК
(присвята Мамі)

Двадцять шосте січня, двадцять шостий рік.
Це не та самотність, до якої звик.
Дивиться безвихідь поглядом скляним…
А мені сьогодні, Мамо, тридцять сім.

На вустах звук болю чорного застиг.
І нову самотність покриває сніг.
Що сказати мушу світлим небесам?
Вперше свято наше зустрічаю сам.

Що тепер, Матусю, все моє життя?
Вірш новий безплідний. Пізнє каяття.
Стерті всі кордони між добром і злом.
Є зима дитинства. Є старий альбом.

Мій зелений зошит мокрий вже від сліз.
Поховав я пісню, співану на «біс».
А герань кімнатна більше не росте.
Все тепер без сенсу. Все тепер не те.

Знаю, день сьогодні зовсім не простий!
Хочу Твій почути голос чарівний.
Не дарує спокій змилений Пегас,
Бо наш парк зимовий – назавжди без нас.

В порожнечу темну – черговий мій крок.
Знову ні для кого свій пишу рядок.
Це життя без Тебе – надважкий хомут.
Ти пробач, кохана, що я досі тут.

Двадцять шосте січня, двадцять шостий рік.
Ось і я, Матусю, вже не молодик.
Згасла світла радість наших уродин,
Бо Тобі навіки шістдесят один.

Цей вірш без сліз читати неможливо. Для Артура матінка була другом, наставником, тією людиною, яка навчила любити літературу, відкривати нові горизонти й знімати рожеві окуляри, бо добре знала життя, працювала бібліотекаркою, підтримувала єдиного сина, вкладаючи у нього свою красиву, світлу душу. Це відчувається в його поезії.

"Я не зібрав ані крихти врожаю.
Сказано «А», вже чекаю на «Б».
Справа не в тім, що людей я не знаю,
Справа у тому, що знаю себе."

"Я вже до себе нікого не кличу!
Після поради «себе не жалій»
Усмішка міцно бинтує обличчя.
Майже нескорений. Майже живий."

Так, нескорений, живий і обирає бути собою. «Справа не в тім, що людей я не знаю, Справа у тому, що знаю себе.» Щоб збагнути Поета, потрібно зазирнути в його письменницький зошит.

Пейзажна лірика не домінує у книзі Артура, але вкраплена коштовними перлинами в його багатогранну творчість.

"На небі місяць, від журби засмаглий,
Скорботою прошив густу імлу.
Ці вечори самотністю пропахли…
Порожня лавка – пам’ятник теплу."

Пейзажна картина перегукується зі станом душі Літературного героя. Ні, він не вічний страждалець П’єро, що плаче за Мальвіною, а психолог, реаліст, людина, яка тверезо та об’єктивно оцінює навколишню дійсність, спираючись на факти, власний досвід та логіку.
Незважаючи на те, що йому багато дано від природи, Артур постійно працює над собою,у своїй творчості намагається безперервно розвиватися і вчитися. Вважає, що: «Культура та історія – це найважливіше для усвідомлення свого коріння та своєї приналежності до нашої нації».
У найближчих планах поета – видати збірку громадянської лірики «Розстріляна зима», де назва сама за себе говорить.

ЛЕТІТЬ, АНГЕЛИКИ, ЛЕТІТЬ!
(до Дня Пам’яті дітей, загиблих під час війни)

"Лютує підла гидь боліт,
Душа ракетою роздерта.
Якщо вже діти – просто жертви,
Чого тоді вартує світ?
Так зеленіє літня віть,
Неначе і війни немає.
Цю тишу серце не приймає!..
Летіть, ангелики, летіть!"

Нова книга «Голоси минулого», яку автор написав під час війни, мене вразила до глибини душі силою слова, свідомою думкою та незаангажованим ставленням до оточуючих. Філософська інтимна лірика — сповідальна, молитовна!

«Моя поезія – сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела –
Не квіточки та не весна…»

Реалії сьогодення, внутрішні переживання, нестерпний біль з приводу втрати матері зворушливим реквіємом звучать у його поезії.

"Ні проза не лікує нас, ні вірші...
Порожні душі, мертві почуття.
Ви думаєте, в пеклі буде гірше?
Ні, люди! Справжнє пекло - це життя."

Поет не хоче подобатися всім. Його кредо – служити літературі, добру й людям, яких він цінує та любить.

Разом з тим спогади минулого вимальовують чудові полотна, біля яких хочеться зупинитися й не дихати, аби не сполохнути знайдені лебедині слова і ту дивовижну мелодику ритму, що зворушує читача. Особливо поет любить писати про ліричну самотність осені, тишу, яка надихає й усамітнює від галасливої юрби і проблем, з якими він стикається майже не щодня. Попри те, що Ярослав Чорногуз назвав його українським Бодлером, Артур Курдіновський створює небесну симфонію ліричним словом.

ОСІННІЙ ШОПЕН

"Блідий туман не може загасити
Ліричну щирість вистражданих нот
Я – Фредерік. Осінній композитор.
Пожовкле листя – творчий мій блокнот."

То все ж таки – Бодлер чи Шопен? На мою думку, поезія Артура Курдіновського не потребує порівняння з іншими геніями людства, бо має свій неповторний стиль, образ безстрашного лицаря, який бореться за правду й чистоту людської душі. Він, мов лакмусовий папірець, який реагує миттєво на олжу, агресію; як паперовий кораблик у бурхливих хвилях життя – знає, що колись потоне, але сподівається на те, що люті зливи рано чи пізно скінчаться, а яскраве сонце надії засяє над його долею, де не буде ні горя, ні війни, ні чорної пітьми. Лише мир, вірна любов і безмежне щастя.

"Тривога гуде - розриваюча тризна.
Торкається спогад м'яким оксамитом.
Наснилася знову та хвіртка залізна,
А поряд – дитинство. І дівчинка з літа."

Гумор і сатира також присутні у віршах багатогранного поета. Дотепно, гостро, повчально, відверто сміється над недолугим примітивом, пихатістю та відсутністю здорового глузду.

"Створіть мені зручний, спокійний фон!
Спаліть свої поеми та сонети!
Зустріньте геніального поета!
Я написав до конкурсу квартон."

Ну, як тут не казати, що Артуру Курдіновському підкоряються різні теми. Я вже й не знаю, на кого він схожий – на Шарля Бодлера, Фредеріка Шопена чи на Павла Глазового?

І все ж таки, Артур Курдіновський – сучасний український філософ, який здатен підкорити вершину Парнасу й збагатити українську літературу нетрадиційними, цікавими образами, що приваблюють читача неординарністю. Вивертає душу: заходьте у мій дім – світ поезії; ось, я, оголений, стою перед вами, такий, як є, читайте по складах, пізнавайте мій всесвіт, підносьте на крилах, критикуйте, лише душу не ганьбіть.

"Поезіє! Завдячую тобі!
Відмежувався від хули та бруду.
А що, коли я переможцем буду
У вогняній жорстокій боротьбі?..
Поезіє! Подякую тобі!»

Без голосів минулого немає майбуття, бо кожен прожитий день, що залишається за лаштунками ночі – величезний досвід, посланий небом для того, щоб навчитися відділяти зерня від полови і ніколи не зраджувати собі.

«Один закон супроти всіх законів
Собою бути в римах і житті»
(Артур Дмитрович Курдіновський – член Національної спілки письменників України)

Щасливого майбуття, дорогий Поете, лебединих крил твоїй прекрасній книзі! Хай «Голоси минулого» звучать органом у кожному чуйному серці!


Тетяна Левицька
письменниця, членкиня НСПУ