Сьогодні Ганна зустрічалась з подругами... З ними вона починала свою трудову діяльність: з однієї сходинки, з одного рівня. Розвиток їх кар’єр йшло приблизно рівно: ініціативні, перспективні, розумні та красиві. Тільки от, виховання різне. У кожної свої життєві цінності, своє ставлення до всього, що відбувається, до чоловіків.
         Ганна була першою серед них, кого відмітили як „Кращого працівника місяця”, стала „Кращим працівником року”... Прийшов час, її першу призначили виконуючою обов’язки менеджера, подивитись, як вона себе проявить. Відносини з колегами чудові, керівництво роботою дівчини задоволене. Здавалося, для успішної кар’єри ніяких перешкод. А тут таке... Неймовірна слабкість, дратівливість всуміш з сентиментальністю, періодичний біль у животі та...
         Затримка вже тиждень. В голові паморочиться. Відтягувати момент (а якщо все само собою вирішиться) вже немає сенсу. В першій же аптеці дівчина купила тест на вагітність. Ось він, момент істини – дві чіткі риски. Що далі?
         Вона завагітніла від чоловіка, якого давно чекала, який сприймав її не як всі навколишні чоловіки - така собі бізнес леді, що сама собі пробиває шлях у життя, а як тендітну жінку. Те, що він її кохає сумніву не має. Але як поставиться до такої новини – невідомо. Тим паче, що й сама Ганна вагається. Житла свого немає, грошових збережень теж. Кар’єра... Чи потрібен керівництву вагітний менеджер? Звичайно ж ні. А так хочеться „наблизитись до сонця”...
         В той самий день, день тесту, новина про дитину оголошена коханому. Він не готовий стати батьком... Голова йде обертом, нервова система, здається, вибухне. Їй двадцять чотири... Без дитини та з щасливою кар’єрою, чи з дитиною та без засобів для життя? Як бути? Вечір Дня Закоханих провели з коханим напружено, розмовляючи про що завгодно, але не про вагітність. Розмова не йде, живіт болить та підпирає нудота. В голові у Ганни думки випереджають одна другу:” Я так чекала цього підвищення... чи зможу я й надалі кохати цю людину, якщо позбудуся дитини?..”
         Несподівано для самої себе дівчина вимовила:” Я не зможу цього зробити! Зрозумій, він живий! Він вже хворіє всередині мене!”
         Рішення прийнято – зараз всі п’ють заспокійливе та йдуть спати, а завтра... А завтра йдуть до лікаря, зберігати нове життя.
         Подруги сприйняли новину по-різному. Одній стало жаль, як вона висловилась, перспективну бізнес леді. А друга, здавалось, зраділа, що місце менеджера тепер вільне.
         Але це вже не важливо! Ганна чекала свого первістка.
         Це були тяжкі дев’ять місяців для молодої родини: лікарні, нестача коштів, чоловік (тепер вже) змінив „чистий офіс” на брудну роботу на станції тех. обслуговування. Важкі пологи: рятували й матір, й дочку...

         І ось тепер, сидячи за столиком у кафе з колишніми подругами, Ганна згадує це все й дивується сама собі: після всього вона наважилась народити ще одну дитину? Золотоволосого синочка – подарунок Бога за минулі випробування із старшою донькою.
         Подруг молода мама не бачила шість років. Вони періодично зв’язувались по телефону (раз на рік), говорили ні про що, та от тільки зараз, нарешті, зустрілись. Одна стала директором фірми, друга – менеджер регіонального розвитку (от як гучно!) А вона, Ганна, домогосподарка з двома дітьми. Чоловік – успішний бізнесмен, мріє про третю дитину: чи дівчинку, чи хлопчика – все одно. Старша донька пішла в перший клас в приватну школу. Син допомагає мамі підтримувати м’язи в тонусі: в свої два роки мандрує по дитячим майданчикам з їх гірками, гойдалками, освоїв самокат, а мама, звичайно ж, завжди поруч. Виглядає чудово – наче шести років і не минуло. Струнка, підтягнута, очі горять, посмішка на вустах. Подруги з неї очей не зводять! Щось розповідають про роботу, згадують колишніх співробітників, а про свої сім’ї жодного слова. Обидві сидять, пониклі, у ділових костюмах на гладкі фігури... Одна наважилась запитати:” Анька, а ти не жалкуєш, що тоді обрала декрет, відмовилась від кар’єри? Зараз була б крутіша за нас двох разом узятих.”
         Що відповісти? Ганна посміхнулась у відповідь:” А ви не жалкуєте, що зараз, прийшовши додому, в порожню квартиру, сідаєте за ноут, щоб отримати черговий звіт і навіть нема бажання готувати собі обід?” Подруги не зрозуміли про що вона. Чи то може так здалося. Їм вже було за тридцять. Вони люблять своє ділове життя в чорно-білих тонах та тільки мріють про родину. Але не вистачає часу хоча б знайти чоловіка. А можливо і не мріють про це зовсім.

         Ганна приїхала додому. Сьогодні, у вихідний день, вона відволіклась від сім’ї на декілька годин та вже засумувала за своїми малюками. Ввійшовши у квартиру, вона за звичкою скинула з ніг кросівки та пішла на кухню. Діти з татом пили чай та дивились улюблений мультик „Бременські музиканти”. На столі стояла майже повна ваза з забороненими у великій кількості шоколадними цукерками. Біля кожного, хто сидів за столом, лежали купки зім’ятих обгорток. Мама спіймала на гарячому... „Ти чому не попередила, що вже йдеш додому?” – здивовано запитав чоловік. Діти, не звертаючи увагу на пікантність ситуації, кинулись до Ганни:” Ма-а-ма!”
Забрудненими в шоколад рученятами, вони обіймали її хто за що дістав: за ногу, за шию. Жінка присіла, щоб порівнятися з дітьми і почула легенький шепіт дочки:” Мамулечка, я тебе люблю!” Це маленьке Диво зарилося у волосся мами і з усіх сил притулилося до неї, виказуючи всю силу своєї любові. Синочок, скориставшись моментом, розкрив долоньку і миттєво вкинув у ротик розталу цукерку. Тут же заховав рученята за спину та посміхнувся, виблискуючи своїми шоколадними зубками.
         Ганна дивилась на дітей і сльози нагорнулися на очі. Це ВЕЛИКЕ щастя мати можливість бачити маленькі радощі своїх дітей! І не просто бачити, а вміти радіти разом з ними! Вона притискала до себе своїх малят і не могла зупинити сльози: ОСЬ ВОНО, ЩАСТЯ! Воно тут, поруч, потрібно тільки вчасно впустити його в своє життя.


21.08.2012 року