Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Мілей 33
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Мілей 33
* * *
Вважай – нещирі, марнота лишень
Ці сльози, що зродив їх смуток нині;
Хай і нещирі, але дай ще день
Поплакати мені на самотині,
Щоб як вже вийду, сльози не лились,
Повіки лиш червоні ще, одначе ….
Хтось так же сподівавсь, як я колись;
Хтось так же, як я щойно, й зараз плаче.
Я біля тебе, й спалюю мости
Попереду й позаду, за сторожу
Тобі я і стараюсь в ногу йти,
Й лиш пісню браву підхопить не зможу.
Вважаєш ти – світ маєм збудувати,
А я – лише курінь, щоб горювати.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Count them unclean, these tears that turn no mill,
This salty flux of sorrow from the heart;
Count them unclean, and give me one day still
To weep, in an avoided room apart.
I shall come forth at length with reddened lid
Transparent, and thick mouth, and take the plough . . .
That other men may hope, as I once did;
That other men may weep, as I do now.
I am beside you, I am at your back
Firing our bridges, I am in your van;
I share your march, your hunger; all I lack
Is the strong song I cannot sing, you can.
You think we build a world; I think we leave
Only these tools, wherewith to strain and grieve.
* * *
Загроза на стежках жаги й бажання
Підстеріга, мов темрява нічна,
Мене самотню; й марні сподівання
На тих, кому і власна тінь страшна;
Від місць таких їх доля відганяє,
Де блякне чи тьмяніє рози квіт,
Де і сама колючок вже не має,
Лиш руку обпіка росою з віт.
Хто ж не боїться мороку, зі мною,
Лиш він один по стежці хай би йшов,
Де в тьмі сяйнеш лишень очей жагою,
Де зігріває лиш гаряча кров;
Й він біля мене у краси оковах
Скорбот не стрів би вже на тих дорогах.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Peril upon the paths of this desire
Lies like the natural darkness of the night,
For me unpeopled; let him hence retire
Whom as a child a shadow could affright;
And fortune speed him from this dubious place
Where roses blenched or blackened of their hue,
Pallid and stemless float on undulant space,
Or clustered hidden shock the hand with dew.
Whom as a child the night's obscurity
Did not alarm, let him alone remain,
Lanterned but by the longing in the eye,
And warmed but by the fever in the vein,
To lie with me, sentried from the wrath and scorn
By sleepless Beauty and her polished thorn.
Вважай – нещирі, марнота лишень
Ці сльози, що зродив їх смуток нині;
Хай і нещирі, але дай ще день
Поплакати мені на самотині,
Щоб як вже вийду, сльози не лились,
Повіки лиш червоні ще, одначе ….
Хтось так же сподівавсь, як я колись;
Хтось так же, як я щойно, й зараз плаче.
Я біля тебе, й спалюю мости
Попереду й позаду, за сторожу
Тобі я і стараюсь в ногу йти,
Й лиш пісню браву підхопить не зможу.
Вважаєш ти – світ маєм збудувати,
А я – лише курінь, щоб горювати.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Count them unclean, these tears that turn no mill,
This salty flux of sorrow from the heart;
Count them unclean, and give me one day still
To weep, in an avoided room apart.
I shall come forth at length with reddened lid
Transparent, and thick mouth, and take the plough . . .
That other men may hope, as I once did;
That other men may weep, as I do now.
I am beside you, I am at your back
Firing our bridges, I am in your van;
I share your march, your hunger; all I lack
Is the strong song I cannot sing, you can.
You think we build a world; I think we leave
Only these tools, wherewith to strain and grieve.
* * *
Загроза на стежках жаги й бажання
Підстеріга, мов темрява нічна,
Мене самотню; й марні сподівання
На тих, кому і власна тінь страшна;
Від місць таких їх доля відганяє,
Де блякне чи тьмяніє рози квіт,
Де і сама колючок вже не має,
Лиш руку обпіка росою з віт.
Хто ж не боїться мороку, зі мною,
Лиш він один по стежці хай би йшов,
Де в тьмі сяйнеш лишень очей жагою,
Де зігріває лиш гаряча кров;
Й він біля мене у краси оковах
Скорбот не стрів би вже на тих дорогах.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Peril upon the paths of this desire
Lies like the natural darkness of the night,
For me unpeopled; let him hence retire
Whom as a child a shadow could affright;
And fortune speed him from this dubious place
Where roses blenched or blackened of their hue,
Pallid and stemless float on undulant space,
Or clustered hidden shock the hand with dew.
Whom as a child the night's obscurity
Did not alarm, let him alone remain,
Lanterned but by the longing in the eye,
And warmed but by the fever in the vein,
To lie with me, sentried from the wrath and scorn
By sleepless Beauty and her polished thorn.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
