* * *
Селено-місяцю, що без зупинок
На захід твій по небу шлях проліг,
Щоб, світ покинувши, знайти спочинок,
Втомившись від років і від доріг, –
Чи ти пригадуєш Карійську гору
Й ту ніч кохання для тебе лишень,
Де й сонце зупинилось на ту пору
Й свічками лиш світивсь Карійський день?
Якщо ці спомини аж до останку
Найяскравіші в пам’яті твоїй,
То й зараз, як спішать гінці світанку,
Мене в такій же скруті пожалій:
В ім’я того, чиї плекала сни,
Богине, знову сонце зупини!

Edna St. Vincent Millay
* * *
Moon, that against the lintel of the west
Your forehead lean until the gate be swung,
Longing to leave the world and be at rest,
Being worn with faring and no longer young,
Do you recall at all the Carian hill
Where worn with loving, loving late you lay,
Halting the sun because you lingered still,
While wondering candles lit the Carian day?
Ah, if indeed this memory to your mind
Recall some sweet employment, pity me,
That even now the dawn's dim herald see!
I charge you, goddess, in the name of one
You loved as well: endure, hold off the sun.

* * *
Час, що сповільнює й так довгу днину
Коханцям у скорботі їх розлук,
Й пришвидшує коротку й так годину,
Як стрілись в потиску й обіймах рук,
Мені не родич; ні, мій ворог кревний
Той, що в дитинстві був краси крадій
Моєї матері; гнув, ненажерний,
У горі батька; позбавляв надій
Сім’ю всю. То ж коли він забажає,
Щоб кучері сховав ти в сивині
Й тебе зреклась я, – то всьому межа є:
Тебе я не віддам йому, о ні!
І навіть, коли б час вчинив ще гірш,
Йому – прокляття, а тобі – мій вірш.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Time, that is pleased to lengthen out the day
For grieving lovers parted or denied,
And pleased to hurry the sweet hours away
From such as lie enchanted side by side,
Is not my kinsman; nay, my feudal foe
Is he that in my childhood was the thief
Of all my mother's beauty, and in woe
My father bowed, and brought our house to grief.
Thus, though he think to touch with hateful frost
Your treasured curls, and your clear forehead line,
And so persuade me from you, he has lost;
Never shall he inherit what was mine.
When time and all his tricks have done their worst,
Still will I hold you dear, and him accurst.