"Слухай, Крошмане: а що, кандидатів мажоритарників лише мажори висувають?" – "Не знаю…"
Об'єктивності заради визнаю, що наполеглива анти-, вона ж просто агітаційна кампанія нашого Івана поступово почала приносити очікувані плоди. Теревенячи на горищі, ми з Крошкою не раз і не два чули, як на подвір'я завертали сельчани, довго гуторили з господарем про невдатну долю українського села, а бувало, що й міста, про перспективи скорих виборів глобально та місцевих мажоритарних – конкретно. "Та що ж це ми за народ! – вигукував було один. – Той за кіло гречки купується, той за обіцянку пособити з пенсією, той узагалі – за милиці! Та хіба не зрозуміло, що прийшовши до парламенту, такий депутат одіб'є передвиборчі витрати на нашій же таки шкурі!" – "Ото! Ото! – підтакував такому Іван. – Страну просрали, а нової построїть не тямимо! А вже цей Саливонів кандидат – голімий корупціонер, я б не бачив!"
Саливон удавався до контрзаходів. Стосовно пивопровода підтвердив: Томашківський пивозавод нова влада, мовляв, ось-ось запустить, то вже тоді… А ще пообіцяв, що буде залатано справіку не латані сільські вулиці, відновлено роботу клубу, навіть із перспективою показувати в ньому кіна в форматі 3-д. Ніхто не знав, що це таке, то не надто й вівся, деякі відверто кидали в обличчя: "Іванів кандидат кращий – дурниць не обіцяє!" Саливон злився та люто гатив новенькою милицею по найближчому штахетнику, певно, в негарному передчутті, що скоро з нею, милицею себто, доведеться таки розлучитися.
Відверто кажучи, ми з Крошманом навіть було відволіклися. Я знову навідався до покинутого колодязя, приміряв під себе майбутній зимовий сховок, залатав щілину, крізь яку сипався порох, огледівся… Результати виборів, принаймні по нашій дільниці, вимальовувалися доволі очевидно, аж ось сьогодні…
Саливон, а точніше, напевно – його відносно молодий та буцімто незаплямований кандидат, зробив хід конем. Такого не очікував ніхто, але вранці все село було рясно обклеєно папірцями, з яких убивчо для Івана проголошувалося, що найближчими днями до нас із безкоштовним концертом на підтримку молодого та незаплямованого кандидата навідається ВЄРКА СЕРДЮЧКА. Такого крити нічим, тут будь які контрзаходи безсилі. Жоден притямний сельчанин не проміняє ілюзорну перспективу п'ятирічного спілкування з чесним та порядним депутатом на сьогоднішню, зриму й реальну можливість потоптатися в якихось чотирьох-п'яти кроках від СЕРДЮЧКИ! Це розумів Іван, розуміли й ми з Крошкою. "Залишається розслабитись та отримати задоволення від концерту!" – незрозуміло для нас зіронізувала мимоволі втягнута в процес Одарина. А я, здається, не до речі згадав кілька виростогубових приказок:

– Літаєш уві сні, отже РОСТЕШ, а літаєш наяву, отже – ВИРОСТогуб.
– Ехолокація не розкіш, а безпека пересування.
– Ви, виростогубенята, візьміть мене на крилята!

Далі буде…