Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
ПОПЕЛЮШКА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОПЕЛЮШКА
І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо
облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — щo, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
-го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court*, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1992
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо
облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — щo, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
-го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court*, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1992
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
