Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
ПОПЕЛЮШКА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОПЕЛЮШКА
І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо
облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — щo, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
-го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court*, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1992
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо
облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — щo, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
-го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court*, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1992
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
