ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.13
21:40
Я пішов світ за очі
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
2025.05.13
19:44
Обурена весна дощами розлилась.
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
2025.05.13
19:23
Протокол від 13.05.2025
Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,
були отримані пояснення наступ
2025.05.13
16:54
Коли зліталися хрущі
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
2025.05.13
13:52
Я не знаю, що зі мною,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
2025.05.13
10:48
Я ангел її, та не знає вона,
що ми одне одному ехо... луна,
якщо подивитись у небо ясне,
обом усміхається щастя одне.
Вона була тою з омріяних див,
яке як ікону я боготворив
у ночі осінні, у дні весняні,
являється й досі мені уві сні
що ми одне одному ехо... луна,
якщо подивитись у небо ясне,
обом усміхається щастя одне.
Вона була тою з омріяних див,
яке як ікону я боготворив
у ночі осінні, у дні весняні,
являється й досі мені уві сні
2025.05.13
10:08
Коли пташки уже лягають спати,
а Місяць виринає із-за хмар,
моя душа нечутно зніме лати,
аби почути музику кіфар.
Вона торкає ніжно струни неба,
її лунає тихо вокаліз
і подумки несе мене до тебе
а Місяць виринає із-за хмар,
моя душа нечутно зніме лати,
аби почути музику кіфар.
Вона торкає ніжно струни неба,
її лунає тихо вокаліз
і подумки несе мене до тебе
2025.05.13
09:24
Український поет і пісняр, світла життєлюбна людина Борис Йосипович Пономаренко втратив сина - майор розвідки Роман Пономаренко загинув на фронті…
Мій син поліг за Україну…
Тож як писати?
Як співати?
Як дихати тепер без сина?
У вухах тиша, ніби ва
Мій син поліг за Україну…
Тож як писати?
Як співати?
Як дихати тепер без сина?
У вухах тиша, ніби ва
2025.05.13
06:13
Помолюся Богу, поклонюсь іконам,
Унесу пожертву та перехрещусь, –
Затуляють очі мороку долоні
І кепкує щастя з наших бід чомусь.
Незлічимі рани, невтоленні болі,
Заклики постійні та важкі думки, –
Як невірна жінка, зраджує нам доля,
Чи самі ми в
Унесу пожертву та перехрещусь, –
Затуляють очі мороку долоні
І кепкує щастя з наших бід чомусь.
Незлічимі рани, невтоленні болі,
Заклики постійні та важкі думки, –
Як невірна жінка, зраджує нам доля,
Чи самі ми в
2025.05.13
05:13
Стрів якось твій образ, завітавши в дискобар
Промінь танцював між зір і хмар
Увімкнувся місяць, явив мені твій шал
Очиці карі зблиснули мов жар
А ти наче ураган
Спокій у очах
Усяко геть одвіює
Промінь танцював між зір і хмар
Увімкнувся місяць, явив мені твій шал
Очиці карі зблиснули мов жар
А ти наче ураган
Спокій у очах
Усяко геть одвіює
2025.05.12
21:16
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2025.05.12
21:16
Так хочу додому, у рідну стихію.
Я навіть удома себе відчуваю
Закинутим на чужину. Чи зумію
Колись повернутись до рідного краю?
Так хочу додому, у затишок, тишу,
До тих берегів, що відомі ізмалку,
Де води на гребенях вічність колишуть
Я навіть удома себе відчуваю
Закинутим на чужину. Чи зумію
Колись повернутись до рідного краю?
Так хочу додому, у затишок, тишу,
До тих берегів, що відомі ізмалку,
Де води на гребенях вічність колишуть
2025.05.12
17:31
В твоїх очах вчорашнє небо пізнє,
Де сіяв хвильки птахів сонцеспад.
Знов ти моя, журлива й світла пісне,
Ведеш мене в любові дивний сад.
Приспів
Гублюсь в твоїм волоссі, моя мила.
Я сонце щастя в сни твої наллю.
Чекай мене, моя голубко біла.
Де сіяв хвильки птахів сонцеспад.
Знов ти моя, журлива й світла пісне,
Ведеш мене в любові дивний сад.
Приспів
Гублюсь в твоїм волоссі, моя мила.
Я сонце щастя в сни твої наллю.
Чекай мене, моя голубко біла.
2025.05.12
15:28
Яка б не трапилась жура --
Допоки ми живі, кохана,
Цвітіння не мине пора,
Моє кохання не зів'яне.
Нехай роки беруть своє,
В люстерко глянути так важко.
Краса душі твоєї є --
Допоки ми живі, кохана,
Цвітіння не мине пора,
Моє кохання не зів'яне.
Нехай роки беруть своє,
В люстерко глянути так важко.
Краса душі твоєї є --
2025.05.12
12:35
Травневих пахощів розбурханий порив
лоскоче почуття мої надвечір.
Удалечінь летять весни вітри,
а прохолода – укриває плечі…
Учора шкодував би, що не ти,
але сьогодні якось попустило.
Іду поволі плаєм без мети,
лоскоче почуття мої надвечір.
Удалечінь летять весни вітри,
а прохолода – укриває плечі…
Учора шкодував би, що не ти,
але сьогодні якось попустило.
Іду поволі плаєм без мети,
2025.05.12
10:33
Задай мені питання. Запитай,
у що моє закохане сьогодні.
Роки спливли крижинами. Й нехай.
Ми ж бачились лише напередодні.
Спитай мене щось щире, що тобі
хотілося б дізнатися сьогодні.
Зустрічними кругами по воді
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у що моє закохане сьогодні.
Роки спливли крижинами. Й нехай.
Ми ж бачились лише напередодні.
Спитай мене щось щире, що тобі
хотілося б дізнатися сьогодні.
Зустрічними кругами по воді
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.12
2025.04.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
* * *
Контекст : Із книжки «Автостоп» (1994)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Од такої тоски
Сопілками стають кістки,
Од такої жаги
На мокві горять шелюги,
Од такого знаття
Землетрусом іде життя,
І з-під стіп
Вогняний вибухає сніп…
День по дню, день по дню
Я в собі корчувала усе, що тобі не потрібно.
Я уже дудоню
Од найслабшого дотику, легка, блакитна і срібна.
Я уже впорожні,
Наче дута китайська фігурка — долонями вгору:
Простягни і візьми —
Я тепер акурат тобі впору.
Що було — не було:
Ми невинністю рівні: всередині — навіть намулу…
Ледь похрускує скло,
Коли я, мов Русалочка, йду босака крізь минуле:
Всюди вирви од бомб,
Брухт по пущених-в-діл поїздах…
Якщо це не любов,
То — в міжбрів’я-упала-звізда,
Що прошила поздовж,
Не зоставивши більше нічого.
Якщо це не любов —
Весь наш світ не од Бога.
Од такої тоски
Починають родити піски,
Од такої жаги
Переходять ріку береги,
І гора з горов
Ізійдуться, як пальці рук…
Якщо це — любов,
Все колишнє — порожній звук.
1993
Сопілками стають кістки,
Од такої жаги
На мокві горять шелюги,
Од такого знаття
Землетрусом іде життя,
І з-під стіп
Вогняний вибухає сніп…
День по дню, день по дню
Я в собі корчувала усе, що тобі не потрібно.
Я уже дудоню
Од найслабшого дотику, легка, блакитна і срібна.
Я уже впорожні,
Наче дута китайська фігурка — долонями вгору:
Простягни і візьми —
Я тепер акурат тобі впору.
Що було — не було:
Ми невинністю рівні: всередині — навіть намулу…
Ледь похрускує скло,
Коли я, мов Русалочка, йду босака крізь минуле:
Всюди вирви од бомб,
Брухт по пущених-в-діл поїздах…
Якщо це не любов,
То — в міжбрів’я-упала-звізда,
Що прошила поздовж,
Не зоставивши більше нічого.
Якщо це не любов —
Весь наш світ не од Бога.
Од такої тоски
Починають родити піски,
Од такої жаги
Переходять ріку береги,
І гора з горов
Ізійдуться, як пальці рук…
Якщо це — любов,
Все колишнє — порожній звук.
1993
Контекст : Із книжки «Автостоп» (1994)
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1017 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1017 seconds