
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Ілюзія
О
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Помилка ( Ошибка Марина Цветаева)
літає,
Мов зіронька, що впала
із небес,
Ковзне у руки й слізкою
розтане,
Тендітні крила їй
не повернеш.
І зачаровані прозорістю
медузи,
Її торкнемося капризом власних
рук,
Вона, мов полонений,схований
у тузі,
Раптово зблідне і помре
від мук.
Коли ж захочемо метеликів
не в танці,
Не мрію бачити, а тільки прах без сил:
- Де їх наряд? -
Від них на наших пальцях
Зорею розфарбований лиш пил.
Залиш політ метеликам
з снігами,
І не губи медузу
на пісках:
Не можна мрію нам хапать
руками,
Не можна і тримати у
руках.
Не говори минулому,
що смуток
-Ти пристрасть і горіння
То ж шалій!
-Твоє кохання лиш
помилок жмуток,
- Та без кохання гинем.
Чародій.
20.09.2012
Когда снежинку, что легко
летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой - она слезинкой
тает,
И возвратить воздушность ей
нельзя.
Когда пленясь прозрачностью
медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,
Она, как пленник, заключенный
в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет
вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-
скитальцах
Видать не грезу, а земную быль
- Где их наряд?
Де
От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с
мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать
руками,
Нельзя мечту свою держать в
руках!
Нельзя тому, что было грустью
зыбкой,
Сказать: "Будь страсть! Горя
безумствуй, рдей!"
Твоя любовь была такой
ошибкой, - Но без любви мы
гибнем. Чародей
Посмотреть на Яндекс.Фотках
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)