Виборча кампанія стрімко дісталася завершального етапу. В селі ніхто нічого не робить – добре, що врожай уже зібрано, а то дочекалися б іще й голодовки. А як – лише ходять вулицями прихильники, противники та співчуваючі, агітують, дискутують і пхають до роздутих від учорашніх агітаційних матеріалів поштових скриньок агітаційні матеріали сьогоднішні. Самі високоповажні кандидати до такої глушини не потикаються, зате агітатори, провокатори та довірені особи двох основних пошуковувачів омріяних мандатів повитолочували обічвуличні бур'яни, що там нічого не ростиме ще років принаймні три. Мудро відмовившись від взаємних судових позовів та неефективних (з різних причин) нічних вилазок, куми Іван та Саливон заходилися переконувати односельців, подвірно обходячи село вдень. Тут головне було, аби команди-суперниці не перетиналися; саме задля цього, молов Крошман, навіть зустрічалися, мовляв, інкогніто за колишньою колгоспною лазнею політтехнологи обох претендентів.
І сміх і гріх. На одному зі стихійних мітингів якийсь агітатор (чи провокатор) учергове переконував сельчан в неефективності сучасної економічної моделі: "Навіщо вигадувати власний велосипед…" аж тут котрийсь із натовпу: "…коли можна поцупити вже готовий!"
На вулицях агітація, по радіо агітація, комуністи, націоналісти… Якби не висів догори ногами, то подумав би, що це перевернувся догори ногами цілий світ! Слухав-слухав, аж народилися в мене такі рядки:


КОНКІСТА
(тривожно-передвиборчий потік невідомості)

Встиг я варення всього лише пів-
Слоїка з'їсти,
Бачу – знамення, вже час-бо наспів
Мо́ї конкісти.

Вгору тра лізти. Ціляємо скрізь,
Наче танкісти.
В шанці засісти, запалено кріс –
Де ті кучмісти?

В шапці-ушанці – мовчи і мечи
Бранців у шанці.
Чи демократи ви, хлопці, а чи
Республіканці?

Нині, чекайте – дістанемо вас,
Дійшлі до тронів!
Винні? Тікайте, бо відлік почавсь.
Більше патронів!

Прагне карати відмалку змія,
Прагну рекордів я.
Щось лінькуватою стала моя
Мізерикордія!

То навіть Крошка похвалив, а таке дорогого вартує...

Далі буде…