ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.04.08 11:35
Хто не пише муру, той не відає як це непросто,
Голова не гуде від кошлатих, похняблених рим.
Пегасятко моє манюпуньке, до пояса зростом,
Голосочок писклявий. В колеги ж іржання як грім.

Та не плачу, не заздрю і коси не рву від розпуки,
А моторно с

Віктор Кучерук
2025.04.08 10:57
Є на світі чотири дороги, -
Напрям першої, звісно, до Бога.
Друга буде змією петляти
Від воріт і вертати до хати.
Ну, а третя така автострада,
Де підступність, жадоба і зрада.
Ти четверту обрати повинен,
Що веде до служінь Україні.

Адель Станіславська
2025.04.07 22:28
І суд, і осуд, й просто пересуди,
і вічний торг, і душі на вагу
між тих, хто носить горде ймення - люди,
від тих, кому хтось завжди у боргу...

Плітки батожать люто з-поза плотів
поставу тим, хто кроку не спинив,
а вперто рай будує по голготі,

Адель Станіславська
2025.04.07 22:17
Янголу боляче.
Янгол не плаче -
мовчить...
Чую...
Лиш серце у грудях
заб'ється гучніше...
Скрапне сльоза...
Забринить недописаним віршем....

Борис Костиря
2025.04.07 21:47
Вічність сідає на листя сакури.
Повітря, пропахле лихом,
стає ядучим, але воно
не може заглушити
потужну хвилю,
яка йде від листя.
Схід і Захід перетнулися
у цьому прикордонному місті,

Борис Костиря
2025.04.07 21:35
Пастка для фазана -
це пастка для людей,
які купилися на фальшиві ідеї.
Пастка для фазана -
це пастка для енергії
у ноосфері.
Пастка ловить ті ейдоси,
які не зміцніли

Світлана Пирогова
2025.04.07 18:09
Де тільки не блукало, по яких стежках,
між осокорами, спориш топтало,
крутилось, гралось на стрімких семи вітрах
і не одне дістало, звісно, жало.
Але були так любі - рідне поле й сад,
пахучі різнотрав'ям і любистком,
город і виноградник, весь родин

Юрій Лазірко
2025.04.07 17:20
у розбитім серці -
хрест на хрестику,
більше
ніж в забутому селі...
п’ятка мліє,
тягне з табуретика
трохи вище шиї
і петлі...

Юрій Гундарєв
2025.04.07 13:48
Розривається серце:
ракетою спалені
діти на небесех…
Де сором, вандали?

Після ночі вертаєтесь,
донька й син зустрічають:
-Як справи, тату?

Козак Дума
2025.04.07 08:38
Як на далекій півночі – мете…
Укрились снігом ізумрудні віти
лише за місяць до жаркого літа!
Не часто зустрічається оте…

Все утонуло в білій пелені,
накрила побережжя хуртовина,
для цих широт небачена картина –

Віктор Кучерук
2025.04.07 05:52
Поєднані бідою люди,
Украй стривожені та строгі, –
Ідуть зажурено зусюди
До дитмайданчика німого.
Приносять іграшки і квіти,
Щоб світлу пам’ять вшанувати
Загиблих від ракети діток,
У бійні цій невинуватих.

Ярослав Чорногуз
2025.04.07 00:09
Спотворили хвороби нас обох.
І смерть уже чигає недалека.
Життя не пестить більше - бачить Бог --
А ти у нім - філософ, як Сенека.

Усе минає - і кохання теж,
Вогонь згасає у горнилі серця,
Все менше в нім лавандових пожеж,

Іван Потьомкін
2025.04.06 22:25
Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
Уже Київ маячів золотом Софії,
та не дали н

Борис Костиря
2025.04.06 21:47
Після зимової сплячки
розпускається листя на осокорі
боязко, нерішуче, несміливо.
Дерево промовляє до нас
зеленими язиками
різними мовами,
але ми не в силі
їх зрозуміти. Словників

Тетяна Левицька
2025.04.06 21:45
Не дивилась в дзеркало давно,
а оце сьогодні подивилась.
Скільки б не минуло, все одно,
як була колись струнка й красива,
так і залишилася тепер.
Не даремно голова сільради
залицявся, шкода, що помер,
не пізнавши всі мої принади.

Артур Курдіновський
2025.04.06 16:20
Відтепер в пакунку для сміття
Всі мої слова та перспективи.
Муштрувало так мене життя:
"Пам'ятай: правий або щасливий!"

Я на шию почепив жабо,
Тупотів ногою, щось доводив.
За одвічне це "або-або"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олексій Ганзенко (1958) / Проза

 ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 4
– Привіт, подруго!
Товаришувати з Сашком виявилось цікаво й необтяжливо. Він не поводився з нею, як з болящою – вдвох їм було легко й приязно.
– Привіт.
– Як з’їздили?
– Нічого. Корисно провели час...
– А я, поки тебе не було, винайшов звукову мішень!
– Що ти ще затіяв, яку мішень?
– Звукову! Можна стріляти в темряві, справді. Не віриш? От уяви: вціляєш у десятку – один звук, у дев’ятку – інший, і так далі. Вже почав майструвати. У тебе тут, на паркані. В центрі я присобачив кришку від каструлі – це буде десятка, навколо начіпляв порожніх консервних банок, віриш – звук від них зовсім інший – то дев’ятка. Оце шукаю бляху на вісімку.
– І з чого ж ми стрілятимемо?
– Та з чого завгодно: з іграшкового пістолета, з рогатки, можна й так ціляти камінці. Що, прикольно?
– Прикольно. Слухай, стрілець, я хочу, щоб ти мені допоміг.
– А що?
– Хочу навчитися ходити… сама. І не лише на подвір’ї… Хочу… її здужати!
– Кого? – іноді Надійка говорила незрозумілі для Сашка речі.
– Її!
– Гм… То чого сидимо, подруго? Хода!
– Я візьму ломаку, йтиму попереду, а ти будь поруч і підказуй, якщо поталапаюсь десь не туди. Добре?
„Певно збоку це виглядає досить таки по дурному, – думала Надійка, обмацуючи палицею шлях, – навіть жалюгідно. Можливо, хтось уже й гиготить собі за парканом, Свєтка хоча б. Нехай! Я зціплю зуби, та не здамся. Чуєш ти? Не здамся! Не думай, що ти всмоктала мене остаточно!”
Було важко. Досі вона виходила лише тримаючи когось за руку, а тепер… Надійка уявлення не мала, в якому напрямку йде, спотикалася, зупинялась, зітхала, та закусивши губу, знову робила крок, іще… Від напруги в неї швидко заболіли ноги, затерпли руки, задерев’яніла спина, але вона йшла й ішла, постукуючи ломакою перед собою та прислухаючись до коментарів повожатого, який поволі тупав слідом:
– Правіше… правіше… Куди преш, недотепо – там же штахет! А тепер лівіше… Молодця, подруго!
Вона дійшла до кінця вулиці, перепочила й рушила назад. Двісті кроків було подолано майже за годину, Надійка безмежно втомилася, впріла й, повернувшись у хату, знесилено бухнулася в зачовгане крісло.
– Плюнь ти на цю турбанину, подруго, – бачачи її стан, поспівчував Сашко. – В тебе ж є я – твій поводир!
– Ні, Сашко! Не хочу їй скоритися!
Дівчина вміла „бачити” пальцями, посередництвом звуків і запахів, а тепер вчилася „бачити” паличкою. Досить легко було йти хідником, постукуючи нею об край бордюру й рахувати повороти. Ще можна було йти, тримаючись неподалік паркану. Скоро Надійка навчилась переходити перехрестя та інші відкриті місця, запам’ятовуючи напрямок. Сонячного полудня ловила обличчям тепло невидимого світила й так орієнтувалася в сторонах світу. Виявляється, з ворогом можна змагатись!
Але ненависник огризався. Вирушивши в черговий похід містом сама, Надійка переплутала закрути й заблукала; повертаючись додому, втрапила у викопаний телефоністами рівчак і ледь не звихнула ногу; іншим разом вклеїлась лобом у борт вантажівки, яка стояла біля хідника, співчутливі перехожі привели її додому закривавілу, ще й батька вилаяли, що відпустив незрячу доньку саму. Дівчина боялась, що після цього він заборонить їй потикатися за двір без поводатора, але батько розумів, настільки це для неї важливо і лише зітхав зболено й безпорадно:
– Ти вже якось там, доню, обережніше…
Того дня, щойно він вирушив на нічну, як завчасу попереджений Сашко був уже в Надійки.
– Мерщій на кухню! Вмієш місити тісто?
– Гм, бачив, як мамка місить.
– Годиться! Поможеш ліпити вареники!
Що вже вони там наліпили – уперше в житті Надійка не шкодувала, що не бачить плодів своєї з помічником праці, але за півтори години рушили. Батько ходив на роботу навпрошки, але Сашко запевняв, що вона там не пройде – колія, шпали, щебінь, вузенький путівець. Краще обійти навкруг – разів у два довше, зате асфальтом.
Поминули залізничний вокзал, ринок, перейшли одноколійну цукрозаводську „вітку” й попрямували за місто. Тут дорога мала хідник і йти дівчині було нескладно. Сашко ніс торбину з варениками, а Надійка прошкувала, цокаючи паличкою об бордюр. За містом вийшли на шосе й тут стало трудніше, хоча, дослухаючись до настанов поводаря, Надійка хутко зорієнтувалась: лівіше асфальт, яким, обвіваючи подорожників гарячим подихом, пролітають раз-по-раз автомобілі, правіше – трава й крутосхил укосу, а під ногами втрамбована земляна узбочина, нею і йди. Ось дорога збігла покатом у вибалок, а на узвозі закрут і асфальтний завод – батькова робота. Надійка здалеку відчула дратівливий запах гарячого бітуму, почула заколисуючий стугін електродвигунів.
– Прийшли, – повідомив Сашко.
І одразу наполоханий батьків голос:
– Господи, Надійко! Чого ти тут? Щось скоїлося?
– Нічого – посмішка відживила її міцностулені губи. – Ми принесли тобі вареників!..




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-09-29 14:02:04
Переглядів сторінки твору 1162
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.687 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.406 / 5.4)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН
Автор востаннє на сайті 2013.05.28 19:00
Автор у цю хвилину відсутній