Ось символ, у якому
є безліч найтрагічніших думок,
що споглядають власні очі.

Ця сіра скеля, що стоїть
над мисом, де жодне дерево
не пустить корінь у морському вітрі;

що встояла у землетрусах і розписана
віками злив: там, на верхівці
спинився сокіл.

І ця емблема, думаю,
і це знамення зійде в майбутніх небесах;
Не хрест, і не бджолиний рій,

а це; ця світла сила, темний мир;
жорстоке усвідомлення сплетене
із безкорисністю кінця;

життя у тихій смерті; соколині
зіниці, які бачать без прикрас, і дії,
що прив'язані до гри

цих каменів і скель, чиє падіння,
не може ні зневірити, ні дати
те, чим би хтось пишатись зміг.

http://www.poets.org/viewmedia.php/prmMID/15478